Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

Культура Античності

Етруська золота фібула

Етруська золота фібула

Погребальна камера етруських лукумонів

Погребальна камера етруських лукумонів

обміну і рабів родова демократія розпадається, і серед одноплемінників виділяється військово-жрецька знать - лукумони (lauchme, lucumones). Соціальну основу їхнього панування складали землі, раби і клієнти. Про застосування рабської праці свідчать ритуальні вбивства в усипальнях знаті і гладіаторські бої при похованні лукумонів і царів.

В етруському суспільстві, крім рабів, існували такі категорії залежних людей, як лаутні та етера, тобто підневільне сільське населення, яке нагадувало статус спартанських ілотів, фессалійських пенестів і царських людей на Сході.

Лаутні - це залежні люди, включені в домашню общину свого покровителя патрона. Більшість лаутні, як свідчать їхні імена, були іноземцями. У категорію лаутні потрапляли вільні, які через заборгованість і інші біди були у підпорядкуванні аристократів. Становище лаутні було спадковим: їхні діти і внуки залишалися в стані лаутні. Таким чином, лаутні - це патріархально-залежні особи, які є членами панського "дому".

Категорію етера ототожнюють із фессалійськими пенестами. Напевно, етера походили з місцевого неетруського населення, скоріше італійського. Етера залучалися в Етрурії до військової служби і, можливо, трудових повинностей на користь держави. Більшість етера володіли невеликими земельними ділянками, за які віддавали своєму господарю частину врожаю. Інші етера жили при дворі господаря, займаючись ремеслом чи домашньою роботою; такі етера називалися у етрусів лаутні етера.

Таким чином, в етруському суспільстві були власне раби (слуги, гладіатори), патріархально-залежні люди, одна частина яких була зайнята ремеслом і була обслуговуючим персоналом у панських господарствах (лаутні і лаутні етера), а інша обробляла земельні наділи за частину врожаю (етера).

Малюнки на саркофагах свідчать про розкіш і розбещеність етруської знаті. Лукумони зображувалися лежачими на подушках, усипаних квітами, в оточенні одягнених у дороге вбрання слуг. Своїм впливом, кількістю клієнтів, слуг і рабів серед лукумонів виділяється вибраний з їхнього середовища цар (zilath). Знаками царського сану служили пурпурова мантія, крісло зі слонової кістки, пурпурова тога і ліктори, які його охороняли.

Посилення соціальної диференціації спричинювало соціальний протест, найпоширенішою формою якого була еміграція. Емігранти групувалися навколо вождів - невдах у політичній боротьбі чи сміливих авантюристів, які намагалися знайти щастя на чужині. Наприклад, Авкн, син чи молодший брат засновника Перузії, зібрав дружину і відправився з нею на північ у долину р. По, де заснував м. Фельзіну (сучас. Болонья). Однак загалом суспільні відносини в етруському суспільстві були ще доволі примітивними, з сильними елементами материнського права.

Етруська жінка в багатій одежі

Етруська жінка в багатій одежі

Свідченням цього є зображення дружини поряд з чоловіком, матері поряд із батьком. Жінка посідала важливе становище в родині, попри те джерела часто подають відомості про розбещеність етруських жінок чи їхню свободу в статевих відносинах.

Політичною організацією етрусків були союзи автономних міст. У III ст. до н.е. їх було дванадцять. В їх число входили Вейї, Тарквінії, Цере, Вольсингг, Руселли, Ветулонія, Аррецій, Перузія, Волатерри, Вольци,

Клузій, а також Фєзули чи Кортона. У разі вибуття одного з членів федерації (наприклад, внаслідок військового розгрому) до складу об'єднання приймалася інша держава. Так, після падіння Вей, зруйнованих Римом 396 р. до н.е., на їхнє місце у федерацію прийняли Популонію, що до цього, незважаючи на своє економічне значення великого портового міста і важливого центру металургії, залишалася в складі держави Волатерри.

Щорічно на весняному святі, приуроченому головному божеству етрусків, представники союзних міст вирішували спільні питання й обирали главу союзу, який був одночасно і верховним жерцем. Його охороняли 12 лікторів, які носили сокири і пруття як символ верховної влади.

Самостійність союзних міст була досить значною. Вони могли навіть відмовлятися допомагати одне одному у разі воєнної загрози. Кожна община, що входила в союз, мала головного магістра, влада якого в ранні часи була пожиттєвою.

Таким чином, етруське суспільство VII - VI ст. до н.е. переживало стадію розпаду родового ладу, але з сильними пережитками матріархату. А з V ст. до н.е. більшість етруських общин перейшли до аристократичного республіканського ладу з досить виразними жрецькими елементами.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ
  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря