Менандр
Крім побутових комедій, популярними були дрібні комічні жанри, такі як міміямби, пантоміми та інші. Міміямби (до нас дійшли "Міміямби" Геронда, III ст. до н.е.) - невеликі побутові сценки з декількома дійовими особами. Наприклад, сценка, де мати приводить свого сина до вчителя і просить покарати його за лінощі. Геронд був також майстром діатриб. У формі діатриб, що були поєднанням прози і віршів, серйозні думки чергуються з гумором і сарказмом.
Якщо Афіни стали центром побутової комедії, то Александрія була центром елліністичної поезії. Тут було створено особливий поетичний стиль, названий александризмом. Він передбачав ерудицію автора, розробку зовнішньої форми твору, старанність при побудові кожного рядка, відмову від простонародних слів. Така поезія призначалася для вузького кола придворної та інтелектуальної еліти. Засновником цього стилю був Каллімах (310 - 240 pp. до н.е.), вихователь спадкоємця єгипетського престолу, блискуче підготовлений філолог, плідний поет. Його перу належать різноманітні твори на міфологічні, історичні і літературні теми. Найпопулярні- шими серед них були поеми "Гекала" і "Причини". У першій з них пояснюється малозрозумілий у III ст. до н.е. міф про святкування Гекалій.
Каллімах складав також невеликі епіграми, твори, написані досить рідкісним поетичним розміром - ямбом. У них часто звучали мотиви народних переказів: розповідь про мілетського мудреця Фалеса, байка про сперечання лавра і маслини тощо. У збережених гімнах на честь найвідоміших грецьких богів Каллімах не стільки прославляє божественну природу, скільки вирішує художні завдання передачі людських взаємовідносин, опису природи чи пояснення якогось обряду. Один із сюжетів Каллімаха про присвяту царицею Беренікою кучерів свого волосся храму Афіни як обітниці на честь щасливого повернення свого чоловіка Птолемея II із сирійського походу був опрацьований римським поетом Катулом ("Локон Береніки") і цим увійшов у світову поезію. Каллімаху належить цікавий бібліографічний посібник, справжня історико-літературна енциклопедія (так звані "Таблиці") у 120 книгах. У них зібрані дані про найвідоміших письменників, починаючи з Гомера, з короткою анотацією змісту їхніх творів. "Таблиці" Каллімаха стали основою наступних філософських та історико-літературних досліджень учених елліністичної епохи.
Каллімаха та його александрійську школу наслідували й інші поети елліністичної епохи. Так, Арат із Сол написав велику поему "Явища" (нагадувала "Причини" Каллімаха), в якій у поетичній формі описав зірки і пов'язані з ними легенди. Никандр із Колофона створив поему про отрути і антиотрути, поетичні трактати із землеробства і бджільництва.
Каллімах
Арат із Сол
Жанр епіграм продовжили Асклепіад, Посидіпп і Леонід (III ст. до н.е.). У коротких епіграмах давалися невеликі, але досить точні і тонкі характеристики різноманітних явиш повсякденного життя, відносин, різних характерів, думок і почуттів, навіть простого народу (пастухів, рибалок, ремісників). Інколи епіграми носили сатиричний характер (звідси більш пізнє значення цього слова).
На противагу александрійській школі відомої популярності набув і жанр героїчного епосу, найвідомішим представником якого був Аполлоній Родоський (III ст. до н.е.). Його поема "Аргонавтика" присвячена докладному опису плавання аргонавтів до берегів Колхіди за золотим руном.
Поетичним шедевром еллінізму вважається уривок з поеми про кохання Медеї й Ясона.
Незадоволення життям у великих містах під гнітом царської адміністрації, соціальної напруги і політичної настабільності привело до ідеалізації сільського життя, близького до природи. З'являється жанр буколічної поезії або ідилії. Один із основоположників жанру ідилії Феокрит Сиракузький (315 - 260 pp. до н.е.) у своїх творах описував розмови і кохання пастухів на фоні прекрасного пейзажу, тобто він створив штучний світ безтурботних людей, який різко контрастував з реальним життям. Поряд із цим Феокрит, як і Каллімах, прославляв елліністичних правителів - сиракузького тирана Гієрона, Птолемея II та його дружину, бо без цього було неможливим благополучне існування елліністичних поетів. Тобто для них був характерний сервілізм - схиляння перед носіями верховної влади, їхнім оточенням, впливовими і багатими людьми. У "Посланні до Птолемея" Феокрит надзвичайно перебільшує заслуги і особисті здобутки царя, який перевершив своїми подвигами Олександра Македонського, завоював тисячі країн і різних народів та заснував 33 333 міста. Поет звертається до єгипетського царя:
Радуйся, цар Птолемей! Оспівувать тебе я буду
Однаково з напівбогами іншими...
[Феокрит. Послання, XVIII, 136-138]
Гострі соціальні протиріччя і контрасти в елліністичному світі привели до створення соціальних утопій, які зазнали впливу і політичних трактатів філософів класичної Греції, і різних східних учень. Прикладом може слу
Феокрит із Сиракуз
жити "Держава сонця" Ямбула, де мова йшла про подорож на чудесні острови, присвячені богу Сонця. На них жили ідеальні люди, відносини між якими базувалися на повному рівноправ'ї; у них спільні дружини і діти, вони по черзі служать один одному. Ямбул, від імені якого ведеться розповідь, зі своїми супутниками не були прийняті в це товариство через непридатність для такого життя. Ці країни розташовуються на краю ойкумени, в далекій Аравії чи Індії. У романі Євгемера "Священна хроніка" розвивається цікава концепція походження божеств: боги - це обожнені за свої заслуги люди. Зображені у творах Ямбула і Євгемера суспільства вільні від рабства, соціальних конфліктів і вад, засновані на вільній праці та колективній (у Ямбула) чи державній (у Євгемера) власності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА“ на сторінці 2. Приємного читання.
