ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

Культура Античності

Але стоїки не могли відповісти на важливе етичне питання про сутність і причини існування зла.

Один із філософів-стоїків, Хрисипп, навіть висловлював думку про "корисність зла" для існування добра. Крім того, філософська система стоїків була пройнята релігійними елементами.

Засновником філософської школи епікурейців був Епікур (341 - 270 pp. до н.е.), уродженець Самоса, матеріаліст, продовжувач вчення Левкіппа -

Епікур

Посидоній

Демокріта про анатомічну побудову світу. За іншими даними, Епікур - старший син клеруха Неокла, родом з аттичного селища Гаргетта. Майбутній великий філософ, відомий античному світу під іменем Рятівника людей. Згодом Цицерон назвав його "знаменитим гаргеттянином", поет Turn Лукреція, Кар вважав батьківщиною філософа блискучі Афіни. Неміцного здоров'я, з бідної сім'ї, Епікур рано пізнав нестатки і страждання. Але прекрасна природа Самоса, м'який клімат і пишна рослинність, чарівність витонченої давньої культури - все це, безумовно, глибоко вплинуло на формування духовного світу незвичайного сина клеруха Неокла. Він переїхав в Афіни і навчав там учнів у затишку свого саду, від чого школа дістала назву "сад Епікура". Епікур не мав сім'ї, в нього не було ні родового помістя, ні грошей, ні навіть будиночка; він ніколи не подорожував по світу: "Я веселюся від радості тілесної, харчуюсь хлібом і водою, і плюю на дорогі задоволення - не через них, а за неприємні наслідки їх". Його вчення поділялося на три частини: фізику, логіку і етику, але на відміну від стоїків найрозробленішою частиною філософської системи епікурейців стало вчення про побудову і рух всесвіту (фізика). На думку Епікура, світ являє собою саморухому матерію, яка складається з неподільних частин-атомів, які відрізняються не лише формою і величиною (довів ще Демокріт), але й вагою. Вони рухаються у порожнечі, з якої падають з однаковою швидкістю, відхиляючись убік Ці відхилення зумовлені внутрішніми причинами і приводять до нескінченних зіткнень атомів, які породжують нові сполучення й якості. Люди також були певними сполученнями атомів.

Епікур визнавав наявність у людини душі, яка складалася з атомів дуже тонкої матерії і під час розкладу або спалення тіла розсіювалася. Віддаючи данину тогочасній ідеології, він визнавав існування богів, що теж складаються з атомів, але живуть далеко і не беруть жодної участі в житті природи і людей.

На відміну від стоїків, які вважали основою пізнання розум, Епікур справжнім джерелом пізнання визнавав відчуття. На основі відчуттів у нас виникають загальні поняття.

Основним завданням епікурейської філософії була розробка вчення про поведінку людини для досягнення щастя. Оскільки люди складаються з атомів, то на цій основі вони за допомогою індивідуальної активності зможуть досягати щастя, яке полягає у приємних відчуттях. Під ними епікурейці розуміли скромний спосіб життя, філософські бесіди в колі друзів, подалі від турбот повсякденного життя. Епікуру приписують фразу: "Проживи непомітно". Такий спосіб життя повинен був поступово виховувати у людині душевний спокій, байдужість до всього, що діється у світі. У створенні душевного спокою епікурейці бачили вище щастя людини - атараксію.

Негативно ставився Епікур також і до держави. Він дивився на державу, як на джерело горя і незадоволення, які вона спричиняє індивідууму. Звідси він і виводив заклик до утримання від активного суспільного життя.

Таким чином, якщо стоїки закликали всіх людей активно виконувати приречений їм долею обов'язок, то епікурейці, бажаючи кожній окремій людині свободи, зреклися суспільної діяльності і закликали індивідуума до самовдосконалення. Вчення Епікура відображало пасивний протест частини освічених верств Античності проти суспільних відносин, що склалися, і подій доби еллінізму.

Філософська школа кініків (цінгків) була заснована Антисфеном (440 - 366 pp. до н.е.), учнем і другом Сократа. Цей напрямок виник у середовищі бідної міської інтелігенції. Назва школи походить від гімнасія "Кіносарг", де викладав її засновник, і від способу життя кініків - "подібні до собак". Кініки проповідували необхідність повного звільнення від матеріальних благ: прославляли бідність, заперечували рабство, традиційну релігію, державу.

Найвідомішим філософом-кініком був Діоген із Синопи (404 - 323 pp. до н.е.) на Чорному морі, який жив у крайній бідності, заріс бородою, вдень ходив вулицями міста босоніж з палицею в руці і торбою за плечима. Діоген - син синопського міняйла Гігесія, прозваного Собакою за псячий спосіб життя, вважав за краще жити як тварини, яким не потрібні ні гроші, ні речі, ні лікарі і ліки. Він жив і спав де доведеться - у портиках, на сходах храмів, у великій глиняній бочці при храмі матері богів, харчувався чим доведеться, завжди ходив босий, не мав ніякого майна, сумнівався в існуванні бога і Аїда (потойбічного світу), зневажав філософів, які все ще сподівалися змінити світ засобами своїх ідеальних систем.

Діоген вважав себе дійсно вільним і дійсно був таким, навіть будучи проданим у рабство наприкінці життя. Його зневага до всіх благ і навіть до самого життя викликала повагу не лише афінян, але навіть царя Філіппа, який відпустив його, захопленого в полон при Херонеї. Діогену висловлював свою прихильність Олександр Македонський, а пізніше македонський воєначальник Кратер запрошував його до себе, але філософ від усього відмовився, найбільше цінуючи бідність і свободу, і прожив так до 90 років. Згідно з легендою, Діоген, до якого прийшов Олександр Македонський з пропозицією виконати всі його прагнення, попросив царя не заступати йому сонця. Олександр виконав бажання філософа, сказавши при цьому: "Якби я не був Олександром, то бажав би бути Діогеном!".

Антисфен

Діоген

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ
  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря