Діоген і Олександр Македонський
Хоча сам себе Діоген філософом не вважав, він учив жити так, як жили люди в давнину, у простоті, яка здавалася йому ідеальною. Свідок багатолітніх спустошливих війн, Діоген вважав, що Прометей здійснив велику помилку, подарувавши людям вогонь, і що суворе покарання Зевса було справедливим. Відкидаючи традиційний ідеал калокагатії (зовнішньо і внутрішньо прекрасної людини), Діоген оголошував з відвертою зневагою, що красиве, здорове тіло, як, наприклад, у атлетів, ознака дурості і що бідність, некрасивість, кволість не мають ніякого значення при внутрішній досконалості, моральному і духовному багатстві людини.
У Діогена було багато послідовників. До його мужньої мудрості зверталися й ті, хто, як поважний афінянин Фокіон, ще сподівалися виправити свій народ, відродити його попередні якості, і перш за все працьовитість; і ті, хто, як фіванський громадянин Кратет, який залишив батьківський дім заради жебрацтва бродячого кініка, закликали відкинути все, "жувати боби і не знати турбот". Серед його послідовників були філософи Тимон Мегарський і Онесикрит, який ходив у східний похід з Олександром.
Кініки вважали, що багатство, сім'я, становище в суспільстві є кайданами для людини і роблять її глибоко нещасною. Тому необхідно відмовитися від усього цього, жити згідно з природою, харчуючись чим доведеться. По суті, така концепція була виразом протесту проти несправедливо розподілених багатств, майнової та соціальної диференціації. Але якщо для владних структур кініки були небезпечними і підозрілими, то серед бідних верств вони були досить популярними.
Суперечність філософських вчень, неможливість дати відповіді на поставлені життям питання привели до виникнення ще однієї школи – скептичної, яку очолив Піррон (рубіж III - II ст. до н.е.). Скептики проголосили принцип відмови від догми, а всі філософські системи, засновані на певних теоріях, називали догматичними. Тобто, вони зовсім нічого не стверджували, а їхньою основною заслугою була критика сучасних їм філософських теорій.
В елліністичний період з'являлися і твори, що базувалися на стародавньосхідній філософській традиції. Серед них варто виділити книгу "Екклесіаст" ("Проповідуючий на зборах"), яка однією з останніх була включена в Біблію, а написана на початку III ст. до н.е. у Палестині під час правління
Птолемеїв. Починається вона фразою, яка стала приказкою: "Суєта суєт, і все суєта", і доводить марність людських зусиль у досягненні щастя. Згадується в ній про бога, але він грізний, недоступний людському розумінню і байдужий до людей.
Своєрідною філософською притчею є і біблійна "Книга Іова", створена у IV ст. до н.е., можливо в Едомі, на півдні від Палестини. Згідно з її змістом, бог, бажаючи випробувати праведного Іова, насилає на нього нещастя. У творі звучить мотив, що бог посилає страждання не лише як покарання, а і як спосіб очищення людської душі.
У цілому ж елліністичні філософські системи являли собою новий крок вперед у розвитку науково-теоретичної думки, помітно вплинули на подальший розвиток філософії в країнах Східного Середземномор'я, а також через східні вчення і римський стоїцизм - на християнство.
ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ“ на сторінці 3. Приємного читання.
