АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

Культура Античності

Принципи побудови храмів формувалися поступово. Вхід був зі сходу. Спочатку потрібно було пройти через своєрідний передпокій - "пронаос" (що розташовується перед храмом), а потім уже опинялися в основному приміщенні - "наосе" (храм або те місце в храмі, де розміщувалася статуя бога). Позаду зберігалися дари, і це приміщення називалося "опістодом" (внутрішня задня частина будинку або храму).

Храм Зевса в Олімпії був побудований Лібоном з Еліди у проміжку між 460 і 450 pp. до н.е. Суворий і міцний дорійський храм із вапняку, покритого білою мармуровою штукатуркою, виглядав надзвичайно ефектно і був найбільшим на Пелопоннесі.

Особливим витвором грецьких аристократів став ансамбль афінського Акрополя, входом до якого служили Пропілеї - парадні ворота, збудовані Мнесиклом у 437 - 432 pp. до н.е. з мармуру. Зовнішні колони були зведені у величному дорійському стилі, а всередині будівлі стояли легкі і вишукані іонійські колони. Приміщення Пропілеїв було асиметричним, і північне крило було більшим від південного, а останнє урівноважувалося невеликим храмом Ніки Аптерос (Безкрилої), збудованим за проектом архітектора Каллікрата в стилі іонійського ордера 449 р. до н.е. Павсаній писав, що культова статуя Ніки у цьому храмі зображала богиню перемоги не крилатою, як звичайно, а безкрилою - щоб не полетіла з Акрополя. Це був приклад збереження примітивних магічних вірувань у релігії афінян навіть у період найвищого розквіту їхньої культури.

Храм Ніки Аптерос

Храм Ніки Аптерос

Найпрекраснішою пам'яткою будівельного мистецтва класичної епохи став головний храм Акрополя Парфенон, присвячений Афіні Діві (Парфенос) і споруджений архітекторами Іктином і Каллікратом. Спочатку Парфеноном називали лише одне приміщення храму (від parfenos - кімната дівчат). Будувався храм з пентелійського мармуру всього 9 років і був закінчений у 438 р. до н.е. Галереї, які оточували храм, складалися з 46 колон дорійського ордера. На фронтонах розміщувалися мармурові скульптури: народження богині мудрості Афіни з голови верховного бога Зевса; суперечка Афіни з Посейдоном за володарювання над Аттикою. За зовнішньою колонадою храму на верхній частині стін внутрішнього приміщення розташовувався фриз, де зображувалася урочиста процесія на всенародному святі великих Панафінеїв. Усередині храму було споруджено грандіозну статую Афіни - Парфенос скульптором Фідієм із золота і слонової кістки заввишки 12 м. До XVII ст. стародавній Парфенон зберігся у відносно непоганому стані, але наприкінці XVII ст., під час війни турків з венеціанцями, споруда Парфенона була сильно пошкоджена. Але він міцно стояв до 1762 р., коли вибух порохового погреба зруйнував його. Залишки скульптур Парфенона зібрав англієць Еледжін, який подарував їх Британському музею в Лондоні. За 15 років до вибуху французький живописець Каррей замалював деякі деталі Парфенона. За його ескізами, що зберігаються у Паризькій публічній бібліотеці, можна скласти загальне враження про вигляд храму.

Крім того, Іктин збудував ще "телестеріон" (зал для містерій) в Елевсині - місті, розташованому на південний захід від Афін, що став головним центром культу богині родючості Деметри і її дочки Персефони. Цьому ж майстру належить і храм у Бассах - містечку у південно-західній частині Аркадії.

Навпроти Парфенона стояв менший за розмірами, але складний за планом храм іонійського ордера - Ерехтейон, побудований

Парфенон

Портик каріатид Ерехтейона

Портик каріатид Ерехтейона

Храм Ерехтейя з північного заходу

Храм Ерехтейя з північного заходу

наприкінці V ст. до н.е. У цьому храмі сміливо поєднувалися гладка поверхня і фігурні композиції колон у вигляді дівчат, які несли корзини (портик каріатид).

Щоби побачити і зрозуміти асиметричну конструкцію цієї споруди, потрібно було обійти її навколо. Вона вийшла унікальною: східна і південна частини храму більше, ніж на 3 м, вищі південної і східної, а всередині будинок поділявся стіною на східну целлу, присвячену Афіні, і західну, побудовану на честь Посейдона і Ерехтейя. Цей шедевр невідомого автора розміщувався на двох рівнях, мав чотири портики і п'ять входів, один з яких був підземним. Творець Ерехтейона явно старався, щоб його будівля контрастувала з простотою і чіткістю Парфенона. А Павсаній так описував цей храм: "Там є будівля, звана Ерехтейоном, перед входом стоїть жертовник Вишнього Зевса... Того, хто входить у цю будівлю, зустрічають три жертовники: один - Посейдона, на якому на основі божественного вислову вони приносять жертву і Ерехтейю; другий - героя Бута і третій жертовник Гефеста... Є тут - оскільки будівля подвійна - у глибокій криниці морська вода; цікаво зауважити, що в цій криниці при південному вітрі чути звук хвиль. А на скелі є знак тризуба. Кажуть, що він є свідком суперечки Посейдона з Афі- ною за володіння цією країною" [Опис Еллади, І, 25, 5].

Прекрасний природноахітектурний комплекс було створено в Олімпії, де проводилися Олімпійські ігри: храм Зевса, гімнасії і палестри для тренувань та виступів спортсменів, стадіони і басейни, булевтерія і будинки для зберігання подарунків інших міст тощо.

IV ст. до н.е. приносить деякі зміни у розвиток архітектури. Центр культурного розвитку переміщується в Пелопоннес, міста західного

Стадіон в Епідаврі

Стадіон в Епідаврі

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА
  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря