узбережжя Малої Азії, Сицилію, припонтійські держави. Храми починають втрачати значення для громадських зібрань, для увіковічення пам'яті правителів тощо.
Приблизно у 380 - 330 pp. до н.е. було побудовано архітектурний ансамбль святилища Асклепія в Епідаврі. Культ бога-лікаря тілесних і душевних недругів отримав велике поширення в IV ст. до н.е., коли старі культи богів- покровителів полісів уже не в такій мірі відповідали настроям суспільства. Сам храм Асклепія займав досить скромне місце серед дворища для прочан, лікарні, гімнасії, стадіону і театру – грандіозної будівлі на 120 м у діаметрі і з 55 рядами для глядачів. Він був побудований у 360 – 330 pp. до н.е. Поліклетом Молодшим і мав дивовижну акустику.
До святилища приходили хворі за допомогою. За легендою, Асклепій не приймав хворих удень. Тому, щоб вилікуватися, потрібно було провести у святилищі ніч. Пацієнти приносили з собою і вечерю, і постільні речі, і подарунки для божества. У святилищі було священне джерело, двоповерхова стоя, фасадом якої служила дорійська колона і вівтар, де жерці Асклепія здійснювали релігійні ритуали. На жаль, про це святилище можна судити лише з окремих рештків фундаменту і коротких записів давніх авторів. Очевидно, храм не був багатим. Існувала традиція посвячувати богові зображення тієї частини тіла, яку вилікували: металеві чи глиняні очі, вуха, зуби, ноги, руки, доповнені настінним декором.
Значне будівництво розгорнулося у заснованому 370 р. до н.е. центрі аркадського союзу - м. Мегалополіс де з'явився театр, який уміщав 44 тисячі чоловік. Поряд з ним розташовувався Ферсилейон, закрите приміщення для зібрань представників аркадського союзу. Стелю будинку підтримувало більше 60 променеподібно розміщених колон, що дозволяло з будь- якого місця добре бачити трибуну.
У 395 р. до н.е. Скопас спорудив велике мармурове святилище Афіни Алеї в Тегеї, прикрашене коринфськими напівколонами всередині. А у вишуканому монументі Лісикрата в Афінах (335 - 334 pp. до н.е.) вони розташовувалися зовні.
У малоазійських містах зберігався іонійський стиль, в якому творив талановитий будівничий і теоретик архітектури Піфей, який на замовлення Олександра Македонського збудував у Прієні храм Афіни. Він же вперше в історії архітектури спорудив таку монументальну
Пам'ятник Лісикрата
кам'яну будівлю, як Мавзолей - величезну гробницю карійського правителя Мавсола і його дружини Артимісгі. Цю 24-ступеневу піраміду заввишки 49 м, увінчану квадригою (четвіркою запряжених коней), древні зараховували до семи чудес світу.
Отже, у IV ст. до н.е. до культових споруд додалися будівлі світського характеру, що служили практичним цілям. До них варто віднести також скевотеку - сховище корабельного начиння у Піреї поблизу Афін та укріплення і доки у Сиракузах.
У тісному зв'язку з архітектурою розвивалася скульптура. Греки охоче прикрашали будинки, особливо храми, найрізноманітнішими статуями. Призначення скульптур було різним: релігійне (розробка образів найшанова- ніших богів і героїв), естетичне (прикрашання площ, будинків, святилищ), ідеологічне (прославлення громадянина і воїна, фізично міцного, мужнього, з почуттям власної гідності, життєрадісного). Найпопулярнішими художніми образами були образи величного, могутнього і спокійного божества (чоловічого і жіночого) та оголеного воїна-атлета. А в IV ст. до н.е. з'являється олюднення образу божества, пом'якшення ідеальних рис і підкреслювання в них суто людських якостей. Скульптури богів і богинь IV ст. до н.е. більше нагадують смертних людей, ніж могутніх повелителів.
Грецькі майстри створювали велику кількість скульптур з найрізноманітніших матеріалів: мармуру, дерева, слонової кістки, вапняку, обпаленої глини. Крім того, вони могли передати у твердому матеріалі багато відтінків людського стану, їхні статуї наповнені життям і рухом.
Уже наприкінці VII ст. до н.е. грецькі майстри звернули увагу на мармур - матеріал, що краще всього передавав тілесний, ледь прозорий колір і фактуру людської шкіри. І майже зразу ж кольоровий вапняк, з якого виготовляли скульптури, відійшов у минуле. Мармурові статуї молодих юнаків - куросів (з грец. - молодий воїн) - один із найранніших прикладів показати прекрасну досконалу людину. Намагаючись зробити статую динамічною, скульптори різблять рухи: міцні, мускулисті юнаки виступають уперед лівою ногою, ніби крокуючи. Спокійна зосередженість погляду, святкові наряди, і всюди барви: зіниці, яскраві губи й одежа. Ранні майстри не просто розмальовували свої вироби. Вони використовували і кольори різних металів: золота, слонової кістки, очі робили із кольорового каміння, а одяг - із золотого покриття.
З часом зображення стають майже живими, зникає скованість. А побачити їх можна було частіше всього на храмових фронтонах. Один із чисельних прикладів• – храм Афіни на Егіні (острові між Арголідою і Аттиною), фронтони якого були заповнені багатьма фігурами.
Найбільшої досконалості грецька пластика V ст. до н.е. досягла в роботах Миронау Фідія і Поліклета. Мирон ставив за мету зобразити людське тіло в момент руху. Найкраще це вдалося йому в статуї, яка зображає юнака - метальника диска ("Дискобол"). Прагнення до реалізму і вміння виразити його в пластиці допомогли Мирону створити ще одну скульптуру -
"Дискобол" Мирона
мідну корову, про яку згадує Пліній Старший (XXXIV, 5.7): "Мирона, разом з Елевтер, особливо прославила телиця, оспівана у знаменитих віршах". Руки майстра настільки оживили метал, що всі сприймали статую як справжню телицю.
Мирон з Елевтер створив статуї переважно з бронзи. Головною його метою був показ руху. Метал не допускав такої тонкої і точної роботи, як мармур, і тому художник шукав ритм руху, під яким малася на увазі гармонія всіх частин тіла. За реалізм техніки його називали "сіячем істини". Йому не вдавалися зображення богів, але все реальне знаходило в ньому прекрасного скульптора.
Справжньою гордістю "золотого віку" Перикла справедливо вважають твори його друга Фідія, який поєднував у собі різноманітні спеціальності: скульптора, ливарника, архітектора і декоратора. З 450 р. до н.е. він керував усім художнім оформленням Афін. Світову славу Фідію принесли статуї Афіни Промахос і Афіни Парфенос, яка мала 12 м висоти і стояла, спираючись на спис. Її золота одежа спадала до землі, а в правій руці вона тримала статуетку Перемоги (Ніки). На її щиті була зображена боротьба греків з амазонками, на бортах сандалій у рельєфі - битва кентаврів з лапіфами. Не менше захоплення викликала і його статуя Зевса в Олімпії, виконана хрисоелефантинною технікою. На жаль, твори Фідія не збереглися і нам відомі лише з літературних описів або з поганих і пізніх копій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА“ на сторінці 3. Приємного читання.
