ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

Культура Античності

Платон

За задумом Платона, всі громадяни його ідеальної держави поділялися на три групи: філософів, які займаються управлінням державою і вивчають науки та мистецтво; воїнів, які зайняті військовою справою й обороною держави. Обидві групи були привілейованими, жили громадою, не мали родин і приватної власності, щоб не відриватися від своїх прямих обов'язків управління і захисту свого поліса. А третю групу складали ремісники і землероби, зобов'язані виробляти якомога більше продуктів сільського господарства і виробів ремесла. Вони не повинні займатися нічим, крім фізичної праці. Найнижчу ланку в платонівській історії займали раби, які виконували найважчі роботи.

Взагалі, вся утопічна теорія ідеальної держави Платона була реакційною, оскільки вона стверджувала непохитність кастового устрою суспільства, де лише верхівка мала право на всі блага культури. Однак у сфері розвитку абстрактного мислення, в питанні про рівність чоловіків і жінок Платон зробив свій позитивний внесок у давньогрецьку історію. Одним із перших він вважав жінок рівними за розумом з чоловіками, тобто такими, які цілком зрівняні з чоловіками у правах і обов'язках.

Одним з найвідоміших вчених і філософів Греції був славнозвісний Аристотель (384 - 322 pp. до н.є.), який своєю діяльністю підбив певний підсумок всієї античної освіченості. Він народився у м. Стагіра, колонії Андроса на Халкідському півострові. Батько Нікомах був придворним лікарем македонського царя Амінти III, батька Філіппа II. 343 р. до н.е. і сам Аристотель був запрошений вихователем молодого спадкоємця македонського престолу Олександра. Після повернення в Афіни він викладав у гімнісії Лікей, а коли помер македонський цар, філософу довелося втікати в м. Халкіду на о. Евбея, де він скоро помер.

Аристотель був у повному розумінні цього слова енциклопедистом, займаючись філософією, ботанікою, медициною і правознавством.

У філософії Аристотеля поєднувалися і матеріалістичні, й ідеалістичні погляди. Він розглядав реально існуючий світ і створив учення про форму та зміст, розрізняючи сутність явища і форму, якої це явище набирає. А відношення між змістом і формою розумів діалектично. Для Аристотеля не існує ніякого світу ідей поза реальною матерією, і в цьому він наближається до матеріалістичної точки зору.

Початковим моментом усього життєвого процесу є поштовх (імпульс)" який предмет отримує ззовні і приводить у рух сили, закладені в цьому предметі. Початковий імпульс, який приводить у рух увесь світ, виходить від творчого розуму (нус). Весь інший процес, який створює світовий порядок, здійснюється природним шляхом як закономірна низка причин і наслідків.

Аристотель

Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, оскільки взагалі не існує світу і життя. Вчення про рух становить найцікавішу частину натурфілософії Аристотеля.

Соціальним питанням філософ присвятив трактат "Політика" (326 р. до н.е.), написаний на основі досліджень конституцій окремих грецьких полісів у їхньому історичному розвиткові. Самим Аристотелем і його учнями було складено 158 таких досліджень конституцій грецьких держав (політій). Основна його увага була спрямована на дослідження соціальних умов, при яких виникає чи зникає той чи інший політичний устрій. За Аристотелем, абсолютно ідеальної держави не існує. Мова може йти лише про більш або менш досконалий лад, що залежить від конкретних умов, при яких виникають і зникають різноманітні політичні форми.

Число політичних форм Аристотель вважає величиною даною і незмінною, але серед них є правильні і неправильні. До правильних форм належать: 1) монархія; 2) аристократія; 3) політія. Кожній з них відповідає неправильна форма як наслідок порушення необхідних умов. Монархія вироджується в деспотію чи тиранію, аристократія - в олігархію, а політія - в демократію (панування черні). Критерієм різниці правильних форм від неправильних є загальне благо. Виходячи з цього, Аристотель найкращим ладом для Афін вважав політію, тобто помірковану демократію.

Сила і значення Аристотеля як мислителя полягає не в його політичних ідеалах і симпатіях, а в його історичному і діалектичному методах.

Після нього залишилася ціла школа його учнів, так званих парипатетиків. Цю назву школа отримала, вірогідно, через те, що Аристотель під час читання лекцій не сідав, а ходив туди і сюди (перипатейн, ходити кругом, прогулюватися). Природно-науковий напрямок школи очолювали Феофраст і Дікеарх, які займалися складанням проектів найкращих державних порядків. Найкращою політичною формою вони вважали змішану політію, яка поєднувала елементи монархії, аристократії і демократії. Таким чином, у працях Аристотеля і його учнів відбилися успіхи, здобутки і недоліки тогочасної грецької філософії.

Наступний розділ:

РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ
  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря