Демокріт
державних святах і урочистостях з промовами - панегіриками, надгробними промовами, похвалою громадських діячів чи полководців, а й займалися викладанням риторики, логіки, граматики і психології. Для вправ учням пропонувалися найрізноманітніші теми для розвитку їхніх логічних і словникових здібностей: панегірики павам, мишам, горшкам, солі і т.п. У процесі своєї діяльності софісти поставили питання про вірогідність свого знання, про можливість його перевірки і чи є воно істинним, чи ні. Однак позитивно відповісти на питання про критерії істини вони не змогли.
Найповніше точка зору наукового релятивізму (відносності) висловлена у представника старших софітів Протагора, сучасника Перикла і Сократа. Всяке пізнання, вчив Протагор, суб'єктивне і тому має значення лише для людини, яка його розуміє. "Людина є мірою всіх речей", тобто речі самі по собі не мають ніяких властивостей, а набувають їх залежно від ставлення до них людини. Протагор учив, що нема ні чорного, ні білого, ні доброго, ні поганого, а всі ці якості предметам і явищам довільно дає в своїх оцінках людина. Так, наприклад, хвороба для хворого - зло, а для лікаря - добро, і обидва судження однаково правильні. Такий суб'єктивний підхід до пояснення суті речей позначився на подальшому розвитку філософії і практичної діяльності софістів. За допомогою різних словесних хитрувань вони могли довести абсолютну справедливість кожного з двох діаметрально протилежних тверджень, що заперечують одне одного.
У дещо видозміненій формі думку Протагора продовжував інший представник старших софістів Горгій (483 - 375 pp. до н.е.) з м. Леонтин у Сицилії. У творі "Про природу" він проводить думку, що буття як таке саме по собі не існує. Насправді існуюче не могло б отримати виразу в словах, бо слова не адекватні думці. Завдання філософії, за Горгієм, полягає не в намаганні відшукати істину, бо такої не існує, а в спонуканні людей до доцільної, корисної і приємної діяльності: "Мудрий не може прагнути до пізнання, він може лише збуджувати в інших людях ті враження, які йому найбажаніші".
Такі основні положення софістики, хоча це вчення важко уніфікувати, оскільки між філософами, які примикали до софістського напрямку, існували істотні розходження з основоположних питань. Наприклад, сміливістю і новизною вирізнялися вислови софістів стосовно рабства. Представник молодшого покоління софістів Алкідамант стверджував, що "бог створив усіх рівними, природа нікого не зробила рабом". Щодо держави софісти висували ідею історичного походження держави і природного права. Держава і закони розглядалися як результат договору, а демократія - як організований захист бідних і слабких проти спроб наступу на їхні права сильних і багатих. Деякі софісти, наприклад, Калікл, проповідували право сильного і виправдовували олігархічні перевороти. Поставивши під сумнів божественне походження держави і законів, софісти не побоялися пояснити й історичне походження навіть релігійних вірувань (Продік Кеоський).
В історії античної культури софісти посідали приблизно таке ж місце, як у західноєвропейській культурі займають французькі енциклопедисти XVIII ст. В економіці, політиці, математиці, природознавстві і соціології - в усіх сферах людського знання софісти порушили ряд питань і висунули багато нових гіпотез. Однак їхньому вирішенню заважала ідеологічна основа філософії софістів.
З кола софістів вийшов, але розійшовся з ними, видатний філософ Сократ (470/69 - 399 pp. до н.е.), син афінського скульптура Софроніска і повитухи Фінарети. Незважаючи на бідність, він отримав освіту, під час Пелопоннеської війни брав участь у 3-х битвах, як притан був присутній на процесі стратегів, які командували флотом біля Аргінуських островів, а 399 р. до н.е. був звинувачений афінським судом у безбожжі та проповідуванні вчення, явно спрямованого на підрив основ демократії; засуджений до смертної кари, випив келих з отрутою, приготовленою з трави цикути.
Незважаючи на те, що Сократ за все своє життя не написав жодного твору, його філософія була популярною і він мав безліч учнів (Платон, Критій). Він проповідував своє вчення в Пропілеях, на ринках, міських площах - місцях найбільшого скупчення афінських громадян. Добродіяння, "арете", - вище і абсолютне благо, що складає мету людського життя, бо лише воно дає щастя. Люди ж часто помиляються і чинять аморально, тому що просто не знають, що добро, а що зло. Добродіяння невід'ємне від знання, як невід'ємне і від щастя. Добродіянню можна і потрібно навчитися. Шукаючи критерій істини, Сократ пішов далі софістів. Найточнішим методом він вважав самопізнання. Висхідною засадою філософа був засновок: "Я знаю, що я нічого не знаю". Пізнання починалося з ретельного аналізу самого себе як духовної істоти, що мислить і діє. Після завершення аналізу механізму свого духовного апарату, на думку Сократа, мудрець міг правильно вирішити проблему життя, тобто пізнати об'єктивно існуючу істину. Після цього мудрець повинен був навчити цієї істини якомога більшу кількість людей за допомогою маєвтики (повивального мистецтва або народження істини). Істина, на думку Сократа, пізнається у суперечці. Непомітно, шляхом умілих навідних запитань учитель підводить співрозмовників до своїх ідей, і в них створюється враження,
Сократ
Сократ
що істину вони пізнали самі. Такий метод ведення спору отримав назву сократової індукції або діалогу, тобто до загальних висновків приходили на основі вивчення багатьох конкретних випадків.
За своїми політичними уподобаннями Сократ належав до олігархів і тому виступав проти рівності людей, поділяючи їх на тих, що пізнали, і тих, що не пізнали істину. Мистецтво управляти державою він називав "царським мистецтвом", доступним лише небагатьом достойним і обізнаним людям. У цілому вчення Сократа підготувало ґрунт для платонівського ідеалізму.
Платон (427 - 347 pp. до н.е.) походив із знатного і багатого роду Кодридів, був племінником тирана Критія, учнем Сократа, отримав блискучу освіту і володів літературним та поетичним талантом. Написав ряд діалогів "Апологія Сократа", "Критон" (про законослухняність), "Протагор" (про добродіяння),
"Горгій" (про красномовство), "Банкет" (про кохання), "Федон" (про безсмертя), "Тимей" (про будову світу) та трактати "Закони" і "Держава" (про природу ідеального державного устрою).
Платон був об'єктивним ідеалістом, визнавав існування об'єктивного світу, але вважав його лише відбиттям, відтворенням істинно реального потойбічного світу ідей. Він гадав, що існує, наприклад, ідея коня у потойбічному світі, яка у нашому житті втілилася в реального коня. Тобто реальні предмети (речі, тварини) є лише відбиттям, втіленням їхніх ідей, або істинним є лише загальне, а не одиночне.
Досвід лише недосконало відображає в собі вищі образи (ідеі), які стоять поза часом і простором, недоступні сприйняттю, але спостережені чистим розумом (мисленням). Звідси висока оцінка Платоном розуму (нус), який пов'язує світ розрізнених явищ (апейрон) з потойбічним світом ідей, блідою копією якого є оточуючий нас реальний світ. Сам по собі реальний світ начебто не існує, він отримує своє оформлення лише шляхом розуму, що перетворює матеріальний хаос (апейрон) у струнку систему (космос).
За відправну точку пізнання Платон приймає чуттєве сприйняття, яке переходить у перший ступінь пізнання – у чуттєве уявлення або мислення. З чуттєвих уявлень створюється розумове пізнання (рефлексія), яка називається науковою гіпотезою. Наукові гіпотези слугують вихідною точкою справжнього мислення, яке розкривається в діалектиці, вищій з усіх наук.
Філософська концепція Платона, послідовного противника демократії, тісно пов'язана з його соціально-політичними поглядами. Криза полісної системи наприкінці V - на початку IV ст. до н.е. змусила філософів звернути увагу на суспільні відносини. І Платон теж запропонував проект ідеальної держави-поліса, в основі якої лежав ідеалізований устрій Спарти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
