Анакреонт
Сапфо
Дещо інший характер носили твори поетів континентальної Греції (Солон, Тиртей): суворі, жорсткі, повчальні, що диктували людям норми поведінки в нових суспільних умовах. До початку другої Мессенської війни (660 – 636 pp. до н.е.) Тиртей жив в Афінах. Але під час воєнних дій дельфійський оракул порадив спартанцям взяти собі у помічники і порадники кого-небудь з ворогів - афінян. Лакедемоняни відправили посольство в Афіни, афіняни були дуже здивовані, але не могли не дослухатися до веління оракула і дали спартанцям у радники Тиртея, який був учителем грамоти, вважався людиною невеликого розуму і шкутильгав на одну ногу (Павсаній. Опис Еллади, IV, 15, 3). Афіняни були щиро переконані, що така людина не зможе принести великої користі ворогам. Тиртей дійсно не допомагав спартанцям порадами, а складав патріотичні елегії, які співали у супроводі авлоса і надихали спартанців у бою.
Тиртей був виразником спартанських ідеалів воїнської мужності і виконання громадянського обов'язку. Хоча його елегії написані іонійським діалектом, він сам натякав на своє дорійське походження, говорячи про своїх предків, які прибули на "о. Пелопса", тобто Пелопоннес; а спартанського царя Феопомпа називав "нашим царем". Для Тиртея нічого не вартує юнак, який "не буде відважно поводитися у кривавій битві / Або кидатися вперед у рукопашному бою з ворогом": без цього ні до чого людині ні швидкість ніг, ні сила м'язів, ні красномовство, не прекрасний вигляд, ні багатство, ні слава. Елегії Тиртея надихали відважних воїнів, а не оспівували людину взагалі. Не потрібні перемоги на Олімпіадах, якщо вони не роблять сильного і спритного юнака прекрасним воїном, - такі ідеали висловлені в його елегіях.
Солон, мандруючи Аттикою, спостерігав збідніння населення, потрапляння у боргове рабство, продаж за кордон. Тому він апелює до Правди і Справедливості. Люди, які чинять усупереч "святим статутам Правди" або Справедливості, накличуть на себе її покарання, бо Правда (Справедливість) "мовчки спостерігає те, що робиться, і на те, що робилося", але з часом прийде, щоб здійснити свою помсту. Бо боги - не сліпі сили, діючі "по той бік добра і зла", а охоронці моралі, справедливості, чесноти.
Людські вади неминуче ведуть до внутрішніх чвар у державі; захоплення влади тиранами у цих умовах таке ж природне, як і те, що із хмар народжуються сніг і дощ, громи і блискавиці. Джерело зла - у людях, а не у безсмертних богах, і нічого звинувачувати богів, коли приходить біда. Але сам Солон не цурається аристократичних цінностей життя: чесно нажите багатство, пишна гостинність, добре облаштоване житло, численне потомство, швидкі коні і мисливські собаки здаються йому прикметами щастя. Мудрий законодавець любить життя, мріє дожити до 80 років, з оптимізмом очікує старості, і навіть смерті він не боїться
Алкман (VII ст. до н.е.), який або народився у Спарті, або був проданий у рабство у Спарту, де згодом став вільним і залишився жити, – став засновником класичного хорового стилю, писав гімни, пеани, гіпорхеми і весільні пісні, звані "гіменеями", з якими друзі проводжали наречену від батьківського дому до будинку нареченого.
Сучасник і земляк Сапфо - Алкей (рубіж VII - VI ст. до н.е.), який теж переніс смуток вигнання з батьківщини за політичну діяльність. В античну літературу закралося свідчення Афінея, що Алкей, як і комедіограф Аристофан, писали свої твори п'яними. Це пов'язувалося з тим, що він часто звертався до застільної пісні, що називалася сколгєю (букв, непряма, викривлена), оскільки вона співалася на банкетах людьми напідпитку, які мали вже "нерівну", "викривлену" ходьбу.
Стесіхор (рубіж VII - VI ст. до н.е.) - під цим прізвиськом увійшов в історію поет і кіфарод Тисей з Геміри в Сицилії. Він увів у художню практику т. зв. "тріаду Стесіхора" (форма співу хорових творів).
Розвивалася і хорова лірика, в якій вірші були лише одним із трьох елементів: поезія, музика, танці. Засновниками грецької музики вважали Орфея, його учня Мусея, Ліна і Амфіона. Згідно з міфами, Гермес виготовив першу ліру і віддав її своєму братові Аполлону. Спочатку вона мала чотири струни, а в VII ст. до н.е. уже сім (її приписують відомому музиканту Терпандру з о. Лесбос). Подальше вдосконалення ліри привело до появи кіфари (з дерева).
У Малій Азії поширеним був інший духовий інструмент - "авлос", помилково названий флейтою. Але більше він був подібний на сучасний кларнет.
Греки називали композицію серйозного характеру для одного інструмента або для супроводу співучих партій на лірі чи на флейті – номос. Номоси для кіфари створили Терпандр з Лесбоса, Лісандр із Сикіона. Композиція для флейти, авлетика, була принесена із Фригії. Історія флейти зберегла такі імена, як Евмолп, Ягніс і Олімп, Полімнест із Колофона (VII ст. до н.е.) і Сактад з Аргоса (VI ст. до н.е.). Найбільшого розвитку номос отримав у Дельфах, де проводилися особливі музичні змагання - для композиторів і виконавців кіфарного номоса.
Ні поліфонії, ні гармонії у нашому розумінні греки не створили: їхня музика була в основному монодичною, тобто одноголосою. Якщо співак акомпонував собі на будь-якому інструменті, то супровід ішов в унісон зі співом або в тій же октаві. Самі інструменти звучали тихо, а звуковий діапазон був дуже обмежений. Проте дивовижною рисою грецької музики була надзвичайна відповідність музичної форми формі словесній, прекрасно розвинута ритміка. Характерно і те, що грецький музикант розпочинав із найвищого тону, намагаючись згодом досягти тону нижчого.
У цей же період був відкритий і музичний запис, що був досить складним. Причому спочатку навчилися записувати інструментальну музику, а
Алкей
згодом – вокальну. Ці системи помітно різнилися між собою. Використовувалися букви грецького алфавіту, які потрібно було пристосовувати для передачі звуків музики. Довелося вводити додаткові знаки, наприклад, перевернуті букви. Оскільки велике значення мав ритм, виробили особливу систему позначення коротких і довгих інтервалів.
Центром хорового співу стала Спарта, де з давніх-давен під час свята гімнопедії (літніх урочистостей на честь полеглих воїнів) хори голих юнаків і дівчат показували своє мистецтво співу, танців і гімнастичних вправ. До нас дійшли імена творців хорових пісень: Фалес із Горгіни, Ксенодам з о. Кіфера, Ксенокрит із Локр. А поет Алкман написав "Парфенгі" - дівочі пісні, де з'явилася характерна для грецької хорової поезії тричленна строфічна композиція, що складалася зі строфи, антистрофи й епода. Строфа і антистрофа збігалися за ритмом і мелодією, епод же дещо відрізнявся від них, і все кількаразово повторювалося з визначеною частотою, причому строфічна конструкція не залежала від граматичних пауз у тексті. Зміст хорових композицій Алкмана складали звеличення бога, але поет міг також славити красу хористок, жартувати тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
