РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

Культура Античності

Вершиною творчості Піфагора була знаменита містика чисел. Кожне число перетворювалося у самостійну божественну сутність, і ці сутності вважалися першоосновою світу. Одні числа відповідають небу, інші - земним речам - справедливості, любові, шлюбу... Перші чотири числа, сім і десять - "священні числа", що лежать в основі всього, що є в світі.

Піфагорійці вважалися прихильниками олігархії (хоча їхнє вчення - одна з перших спроб зрівняти всіх людей перед вічним життям), але, за легендою, майже всі загинули у вогні під час зборів у будинку м. Кротона близько 500 р. до н.е. Про смерть самого Піфагора нічого не відомо, а вчення його протрималося ще декілька століть. З Піфагора античні автори починають звичайно перелік так званих "розрізнених філософів" (не належать до якихось шкіл і не пов'язані чи майже не пов'язані ні з якою іншою з сучасних їм світоглядних систем, який вони завершують Епікуром.

Сучасником Піфагора вважається і Геракліт з Ефеса (535 - 475 pp. до н.е.), син Блосона, прозваний Темніш за складність і заплутаність стилю.

Його книга про світобудову по праву вважається серйозним досягненням елліністичної думки. У ній Геракліт намагався передбачити людям те, про що оповідав йому самому голос вселенського Логосу, який "недоступний розумінню людей ні раніше, ніж вони почують його, ні тоді, коли він вперше торкнеться їхнього слуху". Самі люди не розуміють цього Логосу і тому подібні тому, хто,

Геракліт

не піддаючись сну, забуває, що бачив уві сні. Логос властивий всім, присутній в усіх, змушує чинити згідно з природою, законами космосу. Логос визначає і слова, і дії. Світ виник з вогню і у відповідності з Логосом постійно знову виникає й перетворюється у вогонь. При цьому все змінюється, переходячи у свою протилежність. "Світ єдиний і ніким не створений з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахують і закономірно згасають... Зміна є шлях вверх і вниз, і по ньому виникає світ. А саме, густіючий вогонь переходить у вологу, ущільнюється у воду, а вода міцніє і перетворюється на землю – це шлях вниз. І з іншого боку, земля розсипається, з неї народжується вода, а з води все інше... – це шлях вверх".

За легендою, Геракліт вів аскетичний спосіб життя, йшов у гори обмірковувати свої ідеї. Бурхлива епоха війн і переворотів не могла не відбитися на його поглядах, і джерелом всього існуючого Геракліт вважав боротьбу (війну): "Палемос патер пантон" (Війна - батько всіх речей) [Геракліт. Фрагменти, 53]. Боротьба протилежностей – основа всього буття і мислення. І в природі, і в житті триває вічний рух, усе тече і змінюється. Непостійна навіть річка, в яку не можна входити двічі. У своїх поясненнях Всесвіту Геракліт підходить до діалектичного розуміння природи, в чому і полягає його велика заслуга.

Причина наших помилок, за Гераклітом, не в недосконалості наших почуттів, а в обмеженості нашого розуму. Власне, розум служить нам знаряддям пізнання. Основною функцією розуму є синтез, тобто узагальнення в одній думці розрізнених емпіричних спостережень. Саме у здатності синтезувати Геракліт бачить різницю між розумними і нерозумними людьми. Розумний відрізняється тим, що намагається пізнати загальне, а дурний задовольняється деталями. Віслюк віддає перевагу чортополоху перед золотом, бо для віслюка, який не переймається високою метою синтезу, чортополох дорожчий від золота.

Старанним і талановитим популяристом ідей іонійських філософів був Ксенофан із Колофона, бродячий рапсод, про якого залишив відомості Діоген Лаертський: "Писав він епічні вірші, елегії і ямби проти Гесіода і Гомера, критикуючи їхні розповіді про богів, і сам був співцем своїх творів". З особливою силою нападав Ксенофан на традиційний антропоморфізм грецької релігії, наголошуючи, що люди просто зображають богів за власною подобою і виглядом. Не можуть боги, як у Гомера, обдурювати і обкрадати один одного, зраджувати і ревнувати. У Ксенофана божество не динамічне, а статичне: воно охоплює весь світ і управляє ним однією лише силою думки, нерухомо, залишаючись на місці. Тому в нього пантеїзм і монотеїзм відображені дуже чітко. Спираючись на іонійську натурфілософію, Ксенофан вважав, що земля спочатку була суцільним морем і у воді народилися всі рослини й тварини. Він проповідував культ мудрості. Фізична досконалість кулачних бійців, п'ятиборців, атлетів не дає державі добрих законів, тому потрібно в першу чергу турбуватися про виховання мудрості. Бо "більшість слабша, ніж розум".

Учнем Ксенофана був Парменід Елейський, засновник елеатської школи. Його вчення до певної міри випереджало платонівський ідеалізм, розмежовуючи світ речей і світ явищ, про які можна лише умоглядно складати собі деякі неясні поняття. Думка і буття - одне і те ж. Думка може охоплювати лише те, що існує, отже, вона і є буття. Існує лише буття, небуття існувати не може, а тому вчення Геракліта про вічне становлення і згасання світу для нього неприйнятне. За Парменідом, істинні знання досягаються лише розумом, тобто теоретичним міркуванням. Не відчуття, а розум - джерело пізнання. Зором і слухом мудреця повинна стати думка; хто не йде за нею, уподібнюється сліпому або глухому, заплутується у внутрішніх протиріччях.

Вірогідно, що слухачем Парменіда був лікар Емпедокл з Акраганта, автор поем "Яро природу" і "Очищення", який заперечував як учення Геракліта про вічне становлення і помирання, так і погляди Парменіда. Усі зміни в світі він пояснював поєднанням (під дією сили "любові") і роз'єднанням (під впливом сили "ненависті") чотирьох елементів, існуючих вічно і незмінно: повітря, вогню, води і землі. Це вчення більше нагадувало стихійно матеріалістичні міркування про природу іонійських натурфілософів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ
  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря