РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

Культура Античності

Якщо б думка стародавніх греків зупинилася на орфічній теології, не народилася б у Греції філософія, а культурні досягнення греків не перевершили б того, чим славилися народи Сходу. Проте цілий ряд історичних передумов сприяв появі раціонального мислення:

• у Греції не було особливої замкнутої жрецької касти і стійких релігійних догматів, що полегшило відокремлення науки і філософії від релігії;

• уже орфіки робили спробу "скорегувати" традиційне міфічне бачення світу;

• знання східної математики і астрономії переконувало в тому, що є деякі загальні закони, повторювальність, регулярність у небесних і взагалі природних явищах;

• грецькі вчені звернулися до пошуків кінечної причини, першооснови всього сущого. Такий напрямок мав вирішальне значення для виникнення античної філософії в VI ст. до н.е.

Історія грецької філософії розпочинається з діяльності іонійських натурфілософів, оскільки Іонія була найбільше пов'язана з культурним спадком давньосхідних цивілізацій. Кількасотлітній досвід і багатовікові спостереження, накопичені в Месопотамії, Єгипті та інших східних країнах, були використані грецькими вченими і критично перероблені.

У VII - VI ст. до н.е. грецька філософія була комплексною дисципліною, яка охоплювала всю науку, тобто не була відокремлена від природничо- наукових і математичних знань, ще не визначила свій власний предмет дослідження, тому першими філософами були астрономи і математики, які вивчали природу, походження світу та його розвиток. Серед іонійських філософів світову славу здобув Фалес з Мілета (VI ст. до н.е.), засновник іонійської філософії, який зробив сміливу спробу створити моністичну філософію природи і став першим грецьким філософом-матеріалістом.

Фалес був цікавою історичною фігурою: знатний і багатий міщанин, який умів наживати багатства і змінювати русло рік (так, за переданням, він допоміг лідійському царю Крезу перейти з військом через Галіс без мостів), подорожував і листувався з багатьма відомими сучасниками.

Основним елементом світу Фалес вважав воду, яка вічно рухається і є незмінним елементом природи. Вода, об'єднуючи вічний рух з вічним спокоєм, є джерелом життя всього світу, в тому числі і людини. Землю Фалес уявляв плаваючою у цій первісній воді, яка наповнює весь світ. Небесна півкуля створює склепіння над земною поверхнею, а місяць отримує своє світло від сонця. Фалес відомий і своїми математичними дослідженнями: виміряв висоту єгипетських пірамід на основі їхньої тіні, визначив значення для мореплавців Малої Ведмедиці, передбачив сонячне затемнення (585 р. до н.е.), намагався пояснити природними причинами розливи Нілу. Тому греки зараховували його до семи мудреців.

Одночасно з фізичною школою в іонійських містах сформувалася математична на чолі з Анакеимандром (611 - 545 pp. до н.е.). У творі "Про природу" він оголошує початком світу апейрон - безкінечну, безсмертну, рухому першостихію- матерію. З першостихії виділяються два протилежні начала - тверде і рідке, тепло і холод, з яких шляхом різноманітних комбінацій утворюються всі відомі нам стихії: земля, вода, повітря, вогонь. Світ (космос) уявлявся Анаксимандру у постійному розвитку, який породжує з себе вічно нові життя.

Вищі форми життя беруть свій початок від нижчих, а всі тварини народжуються з вологи під дією сонячних променів. З математики він написав систематичний курс геометрії, а з географії - склав географічні карти та порушив питання про кулястість Землі і винайшов сонячний годинник. Те, що за Геракловими стовпами простягається обширно Атлантида, а Середземне море відокремлено від інших морів Суецьким перешийком, переконувало філософа у справедливості давніх міфологічних уявлень про земну поверхню як про коло, що омивається Океаном.

Учень Анаксимандра Анаксимен (585 - 525 pp. до н.е.) на місце невизначеної першостихії поставив визначений елемент природи – повітря (аер) як об'єднуючий початок. З повітря шляхом розрідження і згущування утворюється видимий світ, усе народжується і в нього знову повертається. Люди, тварини і рослини вдихають частки повітряного початку, що дає їм життя і рух.

Анаксимандр і Анаксимен вплинули на Піфагора (576 - 496 pp. до н.е.) з о. Самос. Верховним началом усього сущого Піфагор вважав число. Вся природа являла собою комбінацію чисел і величин. Природа живе і змінюється, лише одне число залишається вічно незмінним. Звідси, число є основою всіх речей, першоджерелом світу. Кожне явище може видозмінюватися до безкінечності, але числовий його атрибут залишається незмінним. З іменем Піфагора пов'язують і вчення про блукання душ, навіяне уявленнями орфіків. Ідеал життя, який сповідували піфагорійці, був близьким до ідеалу орфіків, про що згадував Геродот.

Широковідома і теорія Піфагора про співвідношення квадратів сторін трикутника. Заняття математикою і філософією він вважав вищою метою людського життя і порівнював останнє з Олімпійськими іграми, де одні шукають слави і вінків, інші - користі, а треті, справжні філософи чи друзі мудрості, приходять насолоджуватися найдавнішим видовищем - картиною світу. Спостереження і пізнання світу, доступне друзям мудрості, - найвище з усіх насолод і нагород.

Піфагор залишив після себе ряд творів - "Про природу", "Про виховання", "Про державу". Не бажаючи миритися з тиранією Полікрата, він виїхав до Італії і заснував у м. Кротон таємну школу своїх послідовників і однодумців. В основі вчення піфагорійців лежало переконання, що у земно-

Анаксимандр

му житті душі проходять через тіла різних людей, тварин і навіть рослин і смерть, таким чином, не що інше, як чергове перевтілення. Вони вважали гріхом убивати тварин і їсти їхнє м'ясо, оскільки тварини теж мають безсмертну душу. Це нагадувало принцип аскези.

Піфагорійці заклали також основи теорії музики, спостерігаючи, що висота тону перебуває в абсолютній залежності від довжини струни. Інтерес піфагорійців до симетрії, гармонії, числових пропорцій привів їх до занять "золотим діленням" (знаходження правильних кількісних співвідношень між різними частинами будинків і скульптурних фігур).

Піфагор прийшов до висновку про кулястість Землі не шляхом спостережень і логічних роздумів, а лише тому, що куля здавалася йому найпрекраснішою серед усіх геометричних фігур, найбільш досконалою формою і тому, на його думку, найбільше підходила для Всесвіту, Землі й інших планет. Не менш сміливим для того часу було твердження піфагорійців, що Земля крутиться навколо якогось ядра, яке міститься в центрі світобудови. Навколо цього палаючого ядра рухаються із заходу на схід десять небесних тіл. Сонце отримує своє світло від космічного вогню, а Місяць від Сонця. Обертаючись навколо ядра, світила утворюють музичні тони - так звану гармонію сфер. Люди звикли до цієї музики і тому не чують її.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ
  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря