Гострий характер носила соціальна боротьба і в Мілеті, де після падіння влади басилеїв з роду Нелеїдів помінялося декілька тиранів; після тиранії Фрасибула (кінець VII ст. до н.е.) відновилася жорстока боротьба між двома партіями: багатої знаті (плугіс) і демосом (хіромаха, тобто така, що "билася руками"). Згідно з Плутархом, багачі називалися "вічними моряками", оскільки володіли кораблями і були пов'язані з морською торгівлею та піратством. Боротьба йшла з перемінним успіхом, супроводжувалася жорстокими розправами з обох сторін, а через 60 років влада була вручена "виборному тирану" - есимнету, представнику середньозаможних рабовласників.
Отже, тиранія насильницьким шляхом придушила опір родової знаті, позбавивши її влади. Коли завдання, поставлене перед тиранами, було виконане, тиранія припинила своє існування. Пізніше і самі греки зрозуміли приреченість тиранії на короткочасне існування. За легендою, коли Кіпсел звернувся до дельфійського оракула з питанням про довговічність правління у Коринфі його роду, оракул відповів: "Будеш правити ти і твої діти, але не діти твоїх дітей".
Однак, які б не були встановлені форми влади після повалення тиранії, загальним правилом було одне: у всіх полісах родова знать перестала користуватися своїми привілеями. Владу захопила знать, сильна своїм рухомим і нерухомим майном, а тиранія відкрила шлях утвердження полісного ладу.
Грецький поліс формувався як громадянська община, основним видом діяльності якої було землеробство, що становило базу економіки поліса. І оскільки саме поліс був основною формою політичної і соціальної організації античного суспільства, варто докладно розглянути це багатостороннє явище. Грецькі автори (Геродот, Фукідід) визначали поліс як колектив, точніше, організовану спільність людей. Полісом греки називали центр політичного, економічного і культурного життя країни, центр об'єднання громадян певної країни. Всі громадяни цієї держави, які жили в місті, на сільській території, вважалися жителями поліса і називалися за назвою поліса - афіняни, спартанці, мегаряни, коринфяни, мілетяни тощо.
За уявленнями греків, громадяни поліса обов'язково походили від одного предка. Родинні зв'язки виражалися в тому, що громадяни належали до одних і тих же філ, фратрій і родів та брали участь у спільних релігійних культах і святах. Але з часом у містах з'явилося багато людей, які стояли поза кровноспорідненими інститутами цієї общини, тобто іноземців. їх називали метеками (переселенці) чи періеками (що живуть поблизу), і вони не мали доступу до громадянських прав.
У результаті полісного ладу обов'язкова належність до родових філ у багатьох містах була скасована, а в утворені територіальні філи ввійшли люди з числа тих, хто не мав громадянських прав. Однак створені філи також ставили бар'єр між громадянами філи й іншим населенням країни - метеками і рабами. У списки філ вносилися лише імена громадян.
На полісну організацію був накладений обов'язок турбуватися про економічну забезпеченість усіх членів громадянського колективу і, в першу чергу, про забезпечення селян земельним наділом. Внутрішня економічна політика поліса полягала в тому, щоб не дати розвинутися різким соціально-майновим протиріччям всередині громадянського колективу. Поділ поліса на дві ворожі групи громадян неминуче призвів би до його послаблення, занепаду і загибелі.
Для будь-якого античного поліса характерна наявність подвійної форми власності:
• 1. Приватної власності як на рухоме, так і на нерухоме майно.
• 2. Загальнополісної форми власності як верховної власності громадянського колективу, об'єднаного в поліс, тобто держави.
Общинно-приватна форма власності була вираженням подвійності соціального складу поліса, до якого входили пануючий клас, що володів землею, грішми, рухомим майном, засобами і знаряддями виробництва, рабами, і дрібні вільні виробники, які жили власною працею. Саме інтереси дрібних виробників забезпечувала общинно-державна власність, перешкоджаючи безмірному збагаченню окремих приватних власників.
Для поліса був характерним зв'язок громадянських прав з володінням землею: громадянин той, хто мав земельну ділянку, і лише громадянин мав право бути землевласником. Кожний землевласник мав право купівлі-продажу землі, але лише в межах поліса, тобто обіг земельними ділянками здійснювався лише серед громадян.
Багаті громадяни повинні були виконувати громадські повинності, т. зв. літургії, на користь полісної общини: організація загальнодержавних свят, змагань, театральних вистав, обладнання і постачання військових кораблів тощо. Інколи ці видатки досягали значних сум. Держава ставила перепони накопиченню багатств, встановлюючи максимальну норму земельних володінь, яку не можна було переступити, не порушивши закон. Цими заходами держава намагалася не допустити послаблення згуртованого громадянського колективу і тим самим зберегти прошарок вільних виробників як власників засобів виробництва і знарядь праці. Однак це було і свідченням певної солідарності громадянського колективу, переплетення державних інтересів з приватними.
Як потенційний власник земельного наділу кожний громадянин поліса був також воїном. Були поліси, де військова доблесть вшановувалася більше і давала ширші можливості для управління своїми співгромадянами, ніж суто майнове становище. Тут громадянами визнавали лише тих, хто мав можливість виступити на війну в повному гоплітському спорядженні.
Ще однією особливістю полісної організації була причетність її громадян до політичного і суспільного життя: право займати керівні виборні посади, брати активну участь у народних зборах.
Грецькі поліси різнилися за своїми місцевими особливостями. Основними формами полісної організації були демократичний (приклад Афін) і олігархічний (Спарта) поліси. Основні відмінності між ними полягали у різній системі експлуатації залежного населення.
В олігархічному полісі основна землеробська праця була покладена на залежних працівників, нащадків місцевого землеробського населення, завойованого дорійцями. Громадяни поліса були власниками земельних ділянок, що оброблялися залежним населенням, яке належало до корінних жителів цього району.
У демократичному полісі землеробська праця стала привілеєм вільних громадян (внаслідок перемоги демократії над родовою знаттю). Раби експлуатувалися переважно в ремеслі і торгівлі.
В олігархічній державі розорення дрібних землевласників і втрата ними земельної ділянки були пов'язані з втратою громадянських прав.
У демократичному полісі дрібні землевласники - селяни і ремісники- кустарі складали основу демократичного ладу. Дрібні виробники отримували частину додаткового продукту від праці рабів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.“ на сторінці 2. Приємного читання.
