Розділ «19»

айя в бавовняному шпитальному халаті сиділа на краю оглядового стола клініки невідкладної допомоги в Східному Лондоні. На полиці біля раковини лежали пошарпані журнали, але вона не мала ані найменшого бажання читати про «Таємниці, які вам не розповідають чоловіки» та про «Однотижневу бікіні-дієту».

Повернувшись до Лондона, вона й досі відчувала пекучий біль у нозі після поранення в Першому царстві. Персонал клініки прочистив рану, перевірив шви, накладені лікарем у Каїрі, і виписав рецепти на антибіотики та пігулки проти болю. Останні дванадцять днів вона одужувала в жіночому монастирі Тайберн. Черниці-бенедиктинки годували її простою їжею і на всі лади пошепки повторювали слово «відпочинок» та його варіації. Вона вже достатньо відпочила, але нічого не змінилося. З рани, як і раніше, сочилася кров, а образи Пекла й досі дрейфували в її свідомості.

Була друга година дня, крізь стіни просочувалися звуки бурхливого життя клініки. Двері рвучко відчинялися та з гуркотом зачинялися. Хтось котив коридором писклявий медичний візок, а в закутку дві черниці пошепки пліткували про чоловіка на ім’я Ронні.

Майя проігнорувала це й зосередилася на дитині, що верещала в сусідній палаті. Було очевидно, що хтось навмисне робить цій дитині боляче. Майїн одяг і футляр із мечем висіли на дверному гачку, а ножі містилися в наплічній торбі.

«Треба вдягнутися, увійти до сусідньої палати й повбивати тих, хто піддавав дитину тортурам». Одна частина її свідомості розуміла, що вона міркує, як схиблена. «Це ж клініка. Лікарі тут для того, щоб допомагати людям». Але темний імпульс обов’язку змусив її зісковзнути зі стола та зробити крок до зброї. Коли вона торкнулася рукою футляра з мечем, вереск припинився, і Майя почула, як матір дитини щось говорить про морозиво.

У коридорі пролунали кроки. Двері відчинилися, і до палати увійшла лікар Аміта Камані. Молода жінка-терапевт встигла вкоротити свою зачіску відтоді, як Майя була в цьому шпиталі востаннє, а з-під її білого халата з написом «Діти — наше майбутнє» виднілася рожева футболка.

— Доброго дня, міс Стренд. Як ваш поріз? Загоївся?

— Самі подивіться.

Лікар Камані вдягла гумові рукавички, сіла на ослінчик біля стола й почала розбинтовувати перев’язку на Майїній нозі. Близько двох годин тому черниця монастиря Тайберн наклала свіжу перев’язку, але та вже встигла просякнути кров’ю. Лікар Камані зняла бинт і побачила, що шви трималися добре, але рана не гоїлася.

— Це ненормальна загоювальна реакція. Вам слід було раніше звернутися по допомогу, — сказала лікар Камані, кидаючи використані бинти до сміттєвого кошика. Вона відчинила шафку, дістала звідти дезінфекційний засіб та хірургічну вату й почала чистити рану. — Болить?

— Так.

— А ви можете описати характер болі?

— Пекуче відчуття.

Лікар Камані подала Майї одноразовий термометр, а потім перевірила пульс і кров’яний тиск.

— Ви приймали антибіотики, які я вам приписала?

Майю дратувало, що лікар обходилася з нею, наче з малою дитиною.

— Звісно, я приймала ліки, — відповіла вона. — Хто я по-вашому — дурепа?

— Я намагаюся вам допомогти, міс Стренд, — відказала лікар Камані й подивилася на термометр. — Ваша температура та пульс — у нормі.

— Поміняйте мені шви і дайте ще пігулок.