Розділ «11»

айкла замкнули в металевому контейнері й повезли кудись сільською дорогою на паровому «повзуні», який час від часу підскакував на вибоїнах. Ніхто не пояснив, куди вони їдуть. Його витягнули з чоловічої спальної зони, понесли через подвір’я й кинули крізь вузький отвір, наче дровиняку, що кидають у піч.

Контейнер мав форму краплі й похилі бічні поверхні. Він нагадав Майклові клепаний металевий бойлер. Єдиним джерелом світла в ньому був вентиляційний отвір у горішній частині, тож Майкл тільки й робив, що дивився на прямокутний шматочок неба та хмарини, що в ньому пропливали.

Під вечір хрупання сталевих коліс об гравій змінилося на безперервний гризучий звук. Майкл насилу підвівся, ухопився за решітку вентиляційного отвору й підтягнувся. Вдивляючись крізь ґрати, він помітив, що повзун рухається містом. Будівлі вздовж дороги мали сланцеві дахи, цегляні стіни та круглі вікна з жовтими шибками. Раніш бачений екран візіонера довів Майклові, що він потрапив до високорозвиненого суспільства з передовими технологіями, але ніде не було видно ані електричних ламп, ані силових кабелів. Носії тягнули кошики, наповнені чимось чорним, що нагадувало вугілля, а з кривих труб, що стирчали з дахів, курився димок.

Майкл помітив одного хранителя в зеленій мантії, а поруч із ним — двох бойовиків із кийками на ременях. Вони патрулювали вулицю. Але в місті значно більше було вірних слуг. Чоловіки й жінки пекли хліб, так-сяк ремонтували черевики й латали вбрання. Подекуди траплялися двірники з довгими великими мітлами.

Оглушливо гуркочучи, повзун повернув ліворуч і подерся на положистий пагорб. Майкл відпустив ґрати, ковзнув униз, на дно контейнера. Він мовчки чекав. Нарешті машина писнула, затряслася й зупинилася. Минуло кілька хвилин, і двері відчинилися. В отвір ринуло світло.

Майкл виповз назовні й наштовхнувся на трьох бойовиків із товстими дубовими кийками в руках. Може, це й був інший світ, але ці бойовики нагадали Майклові поліцейських, з якими йому доводилося стикнутися в Четвертому царстві. Йому подумалося, що, напевне, існує якийсь універсальний поліцейський підхід до підозрюваних: «скажеш горбате слово чи криво поглянеш на мене — пожалкуєш».

Він побачив, що стоїть у дворі, огородженому дев’ятьма кришталевими вежами, які він раніше бачив на екрані. Уночі ці вежі яскраво світилися, а тепер були схожі на споруди, готові зірватися зі своїх фундаментів і полетіти в космос. У денному світлі Майкл помітив, що ці будівлі були споруджені зі сталевих опор і товстих панелей зі скла та пластику.

— І що тепер? — спитав він. — Куди мені йти і що робити?

— Чекай, зараз прийде хранитель, — відповів найвищий бойовик.

— Я ж нічого поганого не зробив, — мовив Майкл. — Я різав спарку й дотримувався ваших правил.

Наймолодший вартовий повторив те, що сказав Верга, коли вони їхали із заливних полів:

— Усе йде справедливо й добре, коли кожен робить свою справу...

З однієї з веж вийшов чоловік у темно-зеленій мантії хранителя і, перетнувши подвір’я, наблизився до їхньої маленької групи. То був той самий блондин, що керував весіллями і стратами, які демонстрували на великому екрані.

— Він не завдав вам клопоту? — спитав блондин.

— Ні, сер.

Хранитель уважно вглядівся в обличчя Майкла.

— Мені здається, що він хоче втекти.

Узявши кийок обома руками, високий бойовик наблизився до Майкла і вдарив його в живіт, просто під грудну клітку. Майкл упав, хапаючи ротом повітря.

— Ти не можеш втекти, тому навіть не думай про це, — спокійно проговорив хранитель. — А тепер підводься і йди за мною.