Розділ «34»

ершим дзвінком до низки подій, що мали спричинитися до смерті місіс Брюстер, став тихенький писк про отримання текстового повідомлення на Майкловому кишеньковому комп’ютері. Місіс Брюстер зупинилася в садибі «Невичерпне джерело», й один із тамтешніх охоронців почав за нею стежити.

Майкл у махровому халаті сидів у номері-люкс дослідницького центру в Нью-Йорку, що за чотири тисячі миль від Південної Англії, пив каву й читав отримане повідомлення: «Місіс Б. цього вечора — до аеропорту Портріт».

До всіх комп’ютерів місіс Брюстер ввели шпигунську програму, тому останні три тижні Майкл читав усі її і-мейли. Відтоді, як він перебрав на себе керування Вічнозеленим фондом, вона критикувала його рішення й навіть організувала невелику опозиційну групу. У П’ятому царстві цю жінку давно б публічно розірвали гаками на сцені. Але Майкл не хотів, щоб у лавах Братства визрівали незгода й невдоволення. Тому місіс Брюстер мала померти начебто природною смертю, без видимого виконавця вироку.

Майкл уже вигадував неймовірні історії для різних країн світу. Звичайна оповідь про смерть місіс Брюстер набувала складних та витончених сюжетів. Спочатку трапиться якийсь резонансний кримінальний акт або ж терористичний напад, далі підуть зростати суспільна напруженість і нестабільність. І нарешті з’явиться рішення проблеми. Його запропонує Вічнозелений фонд або одна з його таємних філій. Введення Паноптикону стане гепі-ендом для кожної з цих історій.

У Каліфорнії вже зникло чотирнадцятеро дітей. У Японії імператор і члени його родини отримали поштою конверти зі збудником сибірської язви. У Франції якась таємнича терористична група підірвала бомби в трьох найбільших музеях мистецтв. Поки ці загрози безперервно крутилися в новинах, на черзі були три нові історії — в Австралії, Німеччині та Великобританії. Основна ідея кожної з них була така: у жодній країні світу не залишилося безпечного місця.

Майкл пішов у душ, а потім надіслав відповідь охоронцю в «Невичерпне джерело». Вдягнувшись, він пройшов прямокутним подвір’ям до Комп’ютерного центру імені Кеннарда Неша. Майкл мав повний доступ до кожної кімнати цієї будівлі; сенсори фіксували його чіп «Захисна мережа», імплантований під шкіру, і перед ним, наче перед володарем світу, розчинялися всі двері.

Він увійшов до вестибюля, і доктор Доусон поспішив до нього, щоб привітатися.

— Радий бачити вас, пане Корріґан. Мені сказали, що ви, можливо, сьогодні поїдете.

— Правильно сказали. Я вилітаю до Каліфорнії, щоб виступити з промовою.

Доусон провів Майкла до пункту управління, де доктор Ассад досліджувала графіки й діаграми на моніторі. Вона змахнула з лоба пасмо волосся, що вибилося з-під накидки на голові, і сором’язливо усміхнулася.

— Доброго дня, пане Корріґан.

— Мені сказали, що наші друзі з П’ятого царства прислали нову інформацію.

Доктор Ассад крутнула обертальний стілець.

— Так. Це креслення принципово нового комп’ютера. Їхня система переважає все, що досі існувало в цьому світі.

— Спочатку комп’ютери були лише пристроями для обчислень, — пояснив доктор Доусон. — Але зараз вони вчаться думати, як люди. Це буде трете покоління — машина-всезнавець.

— А як таке можливо?

— У школі нас навчали, що неможливо обчислити будь-яке явище з великою кількістю змінних величин. Якщо в амазонському тропічному лісі тріпає крильцями метелик, то це легке збурення в атмосфері суто абстрактно може дати поштовх низці подій, що спричиняться до виникнення урагану. Але ця нова машина матиме змогу одночасно обробляти гігантську кількість змінних величин. У певному сенсі можна сказати, що вона знатиме все.

— А яка ж тоді різниця між цим комп’ютером та Богом?

Двоє науковців перезирнулися. Вочевидь, вони вже обговорювали цю тему.