Розділ «15»

олись Майя бачила своє життя як історію з початком, серединою та закінченням. Але за час перебування на острові це циклічне сприйняття зникло. Вона ховалася серед руїн і билася на вулицях, однак жодна з цих подій не була пов’язана з її минулим. Майя почувалася так, наче вона пливе в човні крізь болото, на якому колись відбулася страшенна битва. Інколи на поверхню спливало чиєсь тіло, і вона бачила обличчя, згадувала ім’я, — а потім човен рвучко сіпався вперед, і те обличчя знову пірнало в багнюку та водорості.

Минуле блякло, але ця конкретна мить була кришталево чітко зрозумілою: вона потрапила в пастку на вершечку стовпа — триповерхового уламку споруди з цегли та каменю посеред напівзруйнованої бібліотеки. Її світ став надзвичайно маленьким: дерев’яний стіл, шматок кахляної підлоги та комірчина, заповнена чорними картонними коробками з фотографіями та малюнками янголів. На початку свого ув’язнення Майя ретельно переглянула всі ці ілюстрації й виявила, що кожна була унікальною. Серед них траплялися усміхнені поблажливі янголи, а також янголи, чиї обличчя були сповнені праведного гніву. Вони уражали грішників своїми батогами та мечами.

Якби вовки спіймали Пікерінґа під час патрулювання, то негайно ж убили б його, але колишній дамський закрійник виказав Майю й таким чином забезпечив собі певний захист. Він сидів у напівзруйнованому читальному залі на третьому поверсі, спав під столом і розігрівав бляшанки з їжею на гасовій лампі. Щоразу, коли хтось з’являвся в бібліотеці, він кидався назустріч, щоб розписати, який блискучий план він придумав, і нагадати про той прикрий факт, що він і досі не отримав своєї винагороди. Він під’юджував вовків, і ті кидали в стовп уламки цегли й бетону. Майя ховалася в комірчині; кожного разу, коли «снаряд» влучав у металеві двері, вовки радісно ревіли, наче футбольні вболівальники забитому м’ячу.

Майя саме відпочивала в коморі, коли почула, як на стовп гепнулося щось важке. Визирнувши в щілину у дверях, вона побачила, що то вовки перекинули поруччя між стовпом та читальним залом. Якийсь бородань, озброєний шестифутовим списом, ступив на імпровізований місток і почав обережно просуватися до неї. На обличчя та до верхньої частини тулуба він прив’язав скріплені шнурком шматки листового металу з продірявленими в ньому отворами. Так він намагався захиститися від демона. І тепер із кожним кроком цей саморобний обладунок гучно дзвякав.

Не виймаючи меча з футляра, Майя вийшла з комірки й невимушеною ходою підійшла до краю стовпа. Чоловік у бляшаному обладунку вигукував погрози і штрикав списом у Майїн бік. Потім він зробив крок уперед і трохи похитнувся. Майя тим часом спостерігала за його поглядом. Коли чоловік увійшов до зони потенційного нападу, вона зробила оманливий рух праворуч і, різко пригнувшись, пірнула ліворуч, схопила спис і крутнула його щосили. Нападник-велетень утратив рівновагу й полетів з імпровізованого мосту. Під час падіння з висоти шістдесяти футів на розсипані внизу уламки він мав кілька секунд, щоб дико заверещати. Радісні вигуки вовків у читальному залі враз ущухли, і це на якийсь час поліпшило Майїн настрій. Вона збила зі стовпа залізне поруччя, і те з гуркотом гепнулося вниз.

Ніхто на острові не ховав померлих та загиблих. Труп бороданя так і лежав навзнак на купі обгорілих дощок підлоги. Здавалося, ця демонстрація Майїного бойового мистецтва ненадовго перервала спроби нападників, але вовки мудрували над більш ретельним та амбіційним планом. У бібліотеці об’явився лідер — літній чоловік у білій жіночій перуці. Його тонкий верескливий голос, здавалося, лунав в усіх куточках бібліотеки. З укритих кіптявою дощок та брусів, видобутих із руїн, вовки спорудили три облогові башти, багато часу витративши на обстругування обгорілих країв дахових балок та вирівнювання молотками гнутих цвяхів. Башти — потворні споруди з підпорками та підставками, що тримали їх укупі й не давали завалитися, — повільно росли й невдовзі були лише на десять футів нижчими за стовп, теперішній Майїн притулок. Коли кожну башту увінчала пласка платформа, вовки взялися за виготовлення дерев’яних драбин.

Інша група людей носили до читального залу цеглу та каміння і складали їх на підлозі. План нападу зрозуміти було неважко: метальники каміння мали загнати Майю до комірчини, а тим часом три групи нападників піднімуться драбинами з башт на стовп. Зморена Майя сиділа з мечем у руці й байдуже спостерігала за цими приготуваннями.

Збудувавши драбини та наносивши достатньо каміння, вовки притягли назад поруччя й повкладали на сходинки дерев’яні щити, щоб вийшло щось на кшталт вузького містка. За допомогою мотузків вони опустили край цього імпровізованого містка на стовп, але цього разу Майя не стала збивати його вниз. Якщо вони хочуть битися, вона готова.

У читальному залі з’явився чоловік у перуці, вдягнений у широку чорну мантію до п’ят. Майї спочатку здалося, що це якийсь релігійний костюм, але все стало зрозумілим, коли цей чоловік зробив кілька кроків саморобним містком. У перуці та мантії він нагадував карикатуру на британського суддю.

— Декотрі з моїх людей вважають тебе демоном, — сказав чоловік. — Але тепер, коли я добре тебе роздивився, мені не видно ані ріг у тебе на голові, ані крилець за спиною.

Майя промовчала. Чоловік ступив крок уперед і поправив перуку.

— Я Суддя, новий правитель цього острова. Дякую тобі за те, що вбила комісара патрулів. Це розв’язало дуже багато проблем.

— А як ти можеш бути суддею? — спитала Майя. — Тут немає законів.

— Та невже! Ми маємо закон. Один. І всі його виконують. Він такий: «Будь-яка особа або група осіб, що має владу, має право вбивати або неволити тих, хто такої влади не має». — Суддя поглянув униз на своїх прихильників. — Навіть найдурніший на нашому острові розуміє цей закон. Ба більше — вони розуміють його набагато краще за розумних.

— А навіщо ти мені це пояснюєш?

— Наразі я — наймогутніша людина на цьому острові. І це означає, що я — єдиний, хто може врятувати твоє життя.

— І для цього ви збудували башти та наносили каміння?

— Вбити тебе — це наш альтернативний план. Я волів би мати тебе за союзницю. Вороги в портовій зоні вбили двох членів нашого патруля. Маленька група зрадників не становила б великої проблеми для демона, котрий знищує кожного на своєму шляху. Тобі не доведеться присягатися на вірність — клятви зараз не варті ламаного гроша. Просто покажи іншим, що ти приймаєш мою владу. Перейди через місток і віддай мені свою зброю.

— А потім ти мене обдуриш.