Розділ «10»

олліс зустрівся з Липою в коморі над фалафельною крамницею за кілька днів до того, як французький Арлекін поїхав супроводжувати Ґабріела до Єгипту. Липа сидів біля вікна, кидаючи шматочки чорного тютюну на квадратний аркуш цигаркового паперу. Скрутивши його в трубочку пожовклими від тютюну пальцями, він кивнув Голлісу: кажи, мовляв, я слухаю.

— Ґабріел сказав, що ви можете допомогти мені дістатися до Японії.

Велетень-француз підкурив цигарку й викинув згаслого сірника в прочинене вікно. Тютюн видавав легкий аромат горілого цукру.

— Я купив тобі квиток на літак через одну зі своїх люксембурзьких корпорацій. — Засунувши руку до внутрішньої кишені своєї куртки, він видобув звідти авіаквиток і стос англійських фунтів. І недбало кинув ці дари на стіл.

— Дякую.

— Pas de qua. Нема за що. Це не я придумав.

— Тоді спасибі Ґабріелу.

— Ви більше з нами не пов’язані, пане Вільсон. Але не забувайте ось що: вас покарають, якщо ви кому-небудь розкажете про Мандрівника.

На столі лежав стос газет, і Голліс зробив припущення, що пістолет, мабуть, схований під газетою «Ле Монд». Цікаво, якщо між ними виникне конфлікт, то чи встигне він витягнути свого ножа і всадити його Липі в груди?

— Я поважаю Ґабріела, — сказав Голліс. — І моя повага до нього буде незмінною. Я дотримуюся своїх обіцянок. Ви це знаєте.

Схоже, Липа якраз розв’язував рівняння з десятком невідомих, що стосувалися потенційної смерті Голліса. І, вочевидь, переважила та частина, де йшлося про те, щоб залишити йому життя. Арлекін стенув плечима.

— Au revoir, пане Вільсон.

— Ще не час. Я хочу зустрітися з однією японкою, про яку мені розповів Ґабріел. Ну, з тією, що розмовляє з померлими. Він сказав, що ви знаєте, як її знайти.

— Її називають ітако. Вам слід поговорити зі старим приятелем Горобця — шкільним вчителем на ім’я Акіхідо Котані. Коли Горобця вбили в готелі «Осака», Котані забрав і поховав його тіло, а потім допоміг вагітній нареченій Горобця покинути країну. Кілька років я контактував із Котані, але згодом він припинив відповідати на електронні повідомлення. Та якось він прислав мені кілька книжок, і я й досі маю його картку.

— Оце й усе? Тільки картку?

— То вже ваша проблема, пане Вільсон. І розв’язувати її вам доведеться самостійно. — Липа витягнув потріпану візитну картку й поклав її на стіл. На ній було ім’я — японською та англійською.

АКІХІДО КОТАНІ.

Книгарня «БІЛИЙ ЖУРАВЕЛЬ».

ДЗІМБОКО, ТОКІО