Розділ «9»

имон Ламброзо домовився про авто та водія, і тієї ж ночі вони вирушили до монастиря Святої Катерини. Ґабріел і Симон сиділи позаду, а Липа — поруч із водієм. Зовні седан «рено» був пошкрябаний і запилений, але всередині водій постелив на підлозі червоний оксамитовий килимок, а панель приладів прикрасив плюшевими песиками. Поки авто пропливало повз оточені високими мурами особняки єгипетської військової верхівки, а потім рушило на схід, на Ґабріела витріщалася скляними очицями родина йоркширський тер’єрів. Авто проїхало повз кілька військових об’єктів, захищених високою стіною або парканом із колючого дроту, від чого складалося враження, ніби в цьому районі мешкали самі військові. Їхній водій-єгиптянин, маленький мовчазний чоловічок із тонкими, як олівець, вусами, уперто їхав посеред дороги, націлюючись на фари зустрічних авто, а потім різко звертав убік, в останню мить уникаючи зіткнення з багатотонною вантажівкою або неповоротким бензовозом.

Коли вони дісталися до околиць Суеца, уже сходило сонце. Водій пред’явив свою перепустку на трьох армійських контрольно-пропускних пунктах, і вони в’їхали до тунелю, стіни якого були викладені білими кахлями. Цей тунель ішов під Суецьким каналом, тож коли мандрівники випірнули на поверхню, вони опинилися на Синайському півострові. Липа потягнувся, розім’яв руки й ноги, а потім повернув дзеркало заднього виду так, щоб мати можливість бачити крізь заднє скло. Водій був запротестував, але француз злобно вишкірився:

— Якщо хочеш, щоб тобі більше заплатили, відчепися від заднього дзеркала. Мені подобається подорожувати, озираючись на своє минуле.

Сонце піднялося вище, і водій увімкнув кондиціонер. Приблизно кожну годину вони проїжджали повз місто з високим димарем та електростанцією, з мечеттю та купкою пастельно-рожевих жилих будинків — от і все поселення, загублене серед пустельного ландшафту з піску та кам’яних валунів. Здавалося, усі єгиптяни кудись зникли, за винятком жінок, що торгували кавунами, схожими на невеличкі гарматні ядра.

На дев’яту ранку вони дісталися до прибережної курортної зони Суецької затоки. Для єгиптян відпочинок та розкіш асоціювалися саме з пальмами, тому кожен курорт позначався фініковими пальмами на роздільній смузі або ж низкою схилистих думових пальм на узбіччі. Насамкінець з’являлися рекламні щити, а далі — обсаджений королівськими пальмами бульвар, що вів до готелю та смужки пляжу.

І знову контрольно-пропускні пункти, декотрі армійські, а декотрі — поліцейські. Липа зиркнув через плече на Симона Ламброзо.

— Таке враження, що половина єгиптян чергує на пропускних пунктах, перевіряючи другу половину, що крізь них проїжджає.

— У цій країні — високий рівень безробіття, — пояснив Симон. — А завдяки пропускним пунктам вони мають, чим зайнятися.

Після зупинки на заправці вони полишили зону прибережних курортів і заглибилися в суходіл, прямуючи до пасма сірих гір. Кручі та пагорби зазнали сильної вітрової ерозії, а деякі ділянки дворядної траси засипав пісок. Симон задрімав, але Ґабріел відчував, що щось тут не так. Липа вдруге підправив дзеркало заднього виду — і помацав один зі своїх ножів, прикріплених до литок.

— Зупиніть авто, — сказав він.

— Якась проблема, сер? — здивувався водій.

— Зупиніть авто. Негайно.

— Але ж нам залишилося всього-на-всього півгодини їзди до монастиря.

— Я хотів би помилуватися пейзажем.

Водій звернув на узбіччя й зупинився. Однією рукою Липа вхопив свій рюкзак і глянув через плече на Ґабріела та Симона.

— Нам всім різко захотілося помилуватися мальовничим пейзажем, — заявив він. — Ходімо.

Двоє чоловіків пішли слідком за Лінденом на порослий пустельною рослинністю пагорб. На його гребені було спекотно й сухо, і не було жодного деревця, щоб сховатися в тіні від пекучого сонця.

— Мені подобається споглядати мальовничі пейзажі, — сказав Ламброзо. — Але ця пустельна смуга нічим особливим не вирізняється.

— Можливо, маємо проблему, — пояснив Липа, витягуючи з рюкзака бінокль. — За нами десять кілометрів їхав якийсь сріблястий пікап. Я хочу побачити, чи зробить він той самий поворот, що й ми.