Розділ «4»

аступного ранку Голліс прокинувся в кімнаті, орендованій на Хай-стрит у районі Камден. І затято взявся за щоденну процедуру: двісті віджимань від підлоги, стільки ж присідань на плямистому килимку, а потім — низка вправ із бойового мистецтва. Коли його футболка вщент змокла від поту, Голліс помився в душі й приготував собі горнятко вівсянки на електроплитці біля раковини. Прибравши в кімнаті й пересвідчившись, що не залишив видимих слідів своєї присутності, він спустився вниз.

Надворі було мало люду, здебільшого крамарі, що приймали привезений вранці товар і мили свої діляночки тротуару. Голліс подався по Хай-стрит, перетнув Регентс-канал і заглибився в лабіринт крамниць і продуктових яток біля ринку Камден-лок. Була субота, і це означало, що близько десятої чи одинадцятої години ринок заполонять відвідувачі. Хтось прийде, щоб зробити собі татуювання, а хтось — купити чорні шкіряні штани та тібетські молитовні чаші. «Катакомби» — система тунелів, збудованих під високим залізничним насипом, тягнулися через ринок. У дев’ятнадцятому сторіччі їх використовували як конюшні для робочих конячин, але зараз ці підземні приміщення займали крамниці та мистецькі студії. Посеред одного з таких тунелів Голліс знайшов барабанний магазин Вінстона Абоси. Абоса, виходець із Західної Африки, стояв у головній кімнаті біля чорного стола й насипав сухе молоко у велику чашку з кавою.

Побачивши Голліса, Вінстон завбачливо сховався за скульптуру вагітної жінки з зубами із слонячої кістки.

— Доброго ранку, пане Голліс. Сподіваюся, у вас все гаразд.

— Я їду з Англії, Вінстоне. Але мені хотілося б попрощатися з Ґабріелем.

— Авжеж. Він саме має зустріч у фалафельній крамниці.

На Ґабріела полювала Табула, тож більшість часу він проводив у потаємному помешканні, що межувало з магазином барабанів. Якщо ж членам Спротиву потрібно було зустрітися, він приймав їх деінде. Одна ліванська родина тримала фалафельну крамницю в торговельній споруді, що виходила на канал. За скромну платню вони дозволяли Ґабріелу користуватися своєю горішньою коморою. Потрапивши до фалафельної крамниці, Голліс обминув набурмосену дівчину, яка нарізала петрушку, і пройшов у двері, приховані за завісою з довгих намистин. Піднявшись сходами до комірчини, він із подивом побачив там безліч відвідувачів, що терпляче чекали своєї черги. Ґабріел стояв біля вікна й розмовляв із черницею в чорній одежі кларисинок. Біля дверей, схрестивши на грудях свої величезні руки, стояв на варті Липа. Помітивши Голліса, він відразу ж засунув їх до кишень своєї куртки.

— Ми ж домовилися, — сказав він.

— Так, домовилися. Але мені хотілося попрощатися зі своїм другом.

Липа помовчав, обмірковуючи це прохання, а потім кивнув на один із стільців.

— Чекайте своєї черги.

Голліс вмостився на стілець у закутку і став роздивлятися присутніх. То були люди, що розмовляли польською, німецькою та іспанською. Єдиними, кого він упізнав, були двійко Вільних Рисаків із Британії — опецькуватий молодик на ім’я Джаґґер та його мовчазний друг Роланд. Вочевидь, люди у всьому світі прочули про Мандрівника.

Колись, перебуваючи в Лос-Анджелесі, Ґабріел мав довге каштанове волосся та вдягав заяложену шкірянку. Тоді він не приховував своїх емоцій, які швидко змінювалися від радості до гніву. То було сполучення невинної скромності школяра та ковбойської пихатості. Потім у Нью-Йорку Голліс навчив Ґабріела готувати спагеті та слухав, як він фальшивив, співаючи в караоке-барі. Але тепер усе змінилося. Тепер Ґабріел скидався на людину, що вижила в кораблетрощі. Він дуже змарнів, а сорочка вільно теліпалася на його тілі. Щось у його очах було дивне й незвичне — ясний, але надзвичайно зосереджений погляд.

Коли Ґабріел закінчував розмову з черговим відвідувачем, Лінден виводив того з кімнати, а потім вказував наступного. Ґабріел вставав, тиснув руки, а потім сідав і слухав, зосереджуючись на обличчі свого прихильника. Кожен мав змогу висловити свої погляди, а потім Ґабріел нахилявся до співрозмовника й говорив із ним тихо, майже пошепки. Коли зустріч закінчувалася, він знову тиснув руки, дивився співбесіднику в очі й казав «дякую» рідною мовою цієї людини.

Двоє британських Вільних Рисаків були останніми в черзі, і Голліс чув кожне слово їхньої розмови з Мандрівником. Схоже, хтось на ім’я Себастьян поїхав до Франції організувати спротив Табулі, але Джаґґеру почало здаватися, що їхній посланець не виконує наказів.

— Коли ми започаткували цей рух, то виробили кілька правил.

— А саме шість, — додав Роланд.

— Так, шість. І одне з цих правил приписує, що кожна група виробляє власну стратегію. Мої друзі в Парижі кажуть, що Себастьян веде розмови про організацію координаційного комітету...

Ґабріел мовчав, поки Джаґґер скінчив свою пишномовну промову. І знову заговорив із британцями так тихо, що ті аж нахилилися, щоб добре його розчути. Поволі двоє Вільних Рисаків розслабилися і стали кивати головами, погоджуючись із почутим.