Розділ «19»

— У нашій родині.

На обличчі лікарки відбилися тривога й жаль. Майя знала, що її батько обурився б такою реакцією лікаря Камані; у ній читався натяк на слабкість, а Арлекіни не знають слабкості. А Благословенна Мати просто ляснула б її по пиці.

— Вам боляче, міс Стренд...

— Який наступний крок? — відрубала Майя.

Лікар Камані відчинила двері й вийшла в коридор.

— Залишайтесь у процедурній. Скоро прийде медсестра й візьме у вас аналізи крові та сечі.

Здавши аналізи, Майя вийшла з клініки й найкоротшим шляхом рушила повз ринок Спіталфілдз до станції метро «Ліверпуль-стрит». Це тепер у Лондоні повно багатоповерхівок та стильних ресторанів, але сотнями років цей район був похмурими нетрями — пристановищем емігрантів та марґіналів. Саме там її батько познайомився зі своїм першим Мандрівником, єврейським містиком на ім’я Девід Родзінський, який мешкав на горищі синагоги, що на Принселет-стрит. Майя познайомилася з Родзінським ще маленькою дівчинкою; то був сутулий дивакуватий чоловічок, котрий знав понад двадцять мов. Кілька років по тому цей «цадик» зник із замкненої кімнати, і ніхто його більше не бачив.

— Ми охороняємо Мандрівників, але ми не завжди їх розуміємо, — якось пояснив їй Шип. — Єдине, що ти мусиш розуміти, — це свій обов’язок.

Може, ця формула й була однозначно зрозумілою для батька, але в її власному житті обов’язку часто загрожували різні емоції. Вона мала бути холодною та раціональною, не відчувати щирої прив’язаності до іншої людини. Більшу частину часу їй вдавалося грати цю роль, та іноді Майї так хотілося повернутися на отой літак, що віз їх із Каїра до Лондона. Під час тривалого перельоту Ґабріел загорнув її в ковдру й обіймав, наче хвору дитину. Вони говорили про Перше царство дуже обережно, намагаючись віддалитися від болючих спогадів про те, що трапилося на острові посеред темної ріки.

Майя застала Липу біля фалафельної крамниці на Камден-маркеті; він сидів, охороняючи сходи, що вели до горішньої кімнати. Під стіною стояла сумка для занять тенісом, але Лінден мало нагадував багатого неробу. Широкі плечі та зламаний ніс надавали йому вигляду колишнього гравця в американський футбол, відомого своєю грубою грою та великою кількістю зароблених штрафів.

— Що сказав лікар?

— Рана заживає, але на це потрібен час. А де Ґабріел?

— Мандрівник — нагорі. Зустрічається з групою Вільних Рисаків. Намагаються придумати безпечний спосіб організувати комунікаційну мережу.

— Амбіційний план.

— Так, Ґабріел має такий план, але він про нього ще нікому не розповідав детально. За кілька тижнів він збирається скликати збори руху Спротиву.

Майя взяла стілець і сіла поруч із французом. Різко смикнувши ногою, вона раптом відчула біль — гострий, як удар ножем. «Не демонструй своєї слабості, — наказала вона собі. — Поранений боєць нікому не потрібен».

— Ти вже довго оберігаєш Ґабріела. Я одужала й тому можу перебрати на себе цей обов’язок.

— Я тільки «за», — сказав Липа. — Мені треба вирішити деякі проблеми в Парижі. Вочевидь, у моїй квартирі протекла труба. Я не можу допустити, щоб її ремонтував якийсь незнайомець.

— Можу підмінити тебе на кілька днів.

— Пам’ятаєш про проблему з твоєю об’єктивністю? Благословенна Мати вже пояснила тобі, що Арлекіни не повинні мати емоційний зв’язок із людьми, яких охороняють.