Розділ «45»

їхній римській квартирі не було кондиціонера — просто набір стареньких електричних вентиляторів. У кожній із восьми кімнат на пристінному столику стояв вентилятор, й Аліса Чен прикрасила їх червоними та блакитними стрічками, що тріпотіли в повітрі, коли вентилятор обертався.

Через вересневу спеку вони прокидалися дуже рано. Священик зсовував до стіни кушетки та крісла, перетворюючи кімнату на спортзал. Випивши традиційні дві чашки еспресо, він віджимався від мармурової підлоги, качав прес і виконував комплекс складних вправ із бойового мистецтва. Закінчивши з вправами, він давав Алісі уроки карате.

На сьомому місяці вагітності Майї було важко стрибати й завдавати ударів руками та ногами, тому вона сідала на спеціальний килимок для йогів, розминала м’язи й давала поради. А закінчували ранкові заняття вони зі Священиком спарингом на мечах кендо. Майя почувалася товстою та незграбною, але швидкість реакції нікуди не поділася, до того ж вона знала чимало обманних рухів та маневрів. Упродовж десятихвилинного поєдинку їй зазвичай вдавалося відбити всі атаки Священика і проштрикнути його своїм бамбуковим лезом.

Після легкого сніданку вони виходили з квартири і йшли по харчі та інші припаси, які купували завжди в бічних вуличках біля п’яцца Навона. Удень Майя спала, а тим часом до квартири приходили вчителі та репетитори. Священик вивчав італійську, а студент університету навчав Алісу історії, літератури та математики. Липа повернувся до Парижа. З його допомогою друзі почали запасатися фальшивими картками посвідчення особи й клонованими паспортами, щоб мати змогу подорожувати до будь-якої Країни світу.

Симон Ламброзо зазвичай приходив о сьомій вечора і приносив торбину зі свіжими фруктами або упаковку морозива. Вони або готували вечерю на кухні, або йшли тихими вечірніми вуличками до ресторану в колишньому єврейському гетто. Тамтешній персонал балував Алісу всілякими особливими наїдками та десертами, і всі розпитували Майю про larrivo benedetto — благословенне народження її дитини.

Майя навмисне не читала газет і не дивилася телевізора, тому Симон був її основним джерелом інформації про події у світі. Упродовж кількох місяців, що минули після промови Ґабріела, сталися декотрі зміни. У Сполучених Штатах програму «Янгол-охоронець» скасували, більшість батьків видалили радіочіпи, імплантовані раніше їхнім дітям. Кілька європейських країн провалили законопроекти про обов’язкове введення ідентифікаційних карток, а в Німеччині прийняли закон, котрий забороняв моніторинг покупок, якщо ті не містять небезпечних продуктів.

У Британії виникла організація «Ми — разом» і швидко знайшла підтримку в інших країнах. На початку ця група займалася загальною критикою діяльності Вічнозеленого фонду, але тепер кожна її філія присвятила себе конкретним питанням захисту особистої свободи. Паралельно Вільні Рисаки організовували неформальні демонстрації проти Великої машини. Джаґґер придумав гасло: «НЕ БІЙТЕСЯ!» Ці два слова з’являлися на стінах та мостах по всьому світу. В іспаномовних країнах це гасло трансформувалося у слова «NO MAS!» поруч із карикатурним зображенням маленького чоловічка, що зіщулився від страху. Окрім кампанії з ґрафіті-акціями, відбувалися й місцеві демонстрації на кшталт нічного виступу в Ґлазґо, відомого під назвою «Штрикни в око», коли об’єктив кожної спостережної камери в місті заляпали чорного фарбою.

Уся ця громадська діяльність знайшла відгук у мас-медіа, але певні заходи були здійснені й у середовищі «підпільної» культури. Небайдужі створювали блоги та форуми, де роз’яснювалося, як зробити паралельні особисті документи. Вони публікували памфлети й започатковували веб-сайти, котрі кидали виклик політиці страху.

Закінчивши описувати останні події, Симон зазвичай витягував білу хустку, витирав чоло й додавав щось на кшталт:

— Промова Ґабріела наробила багато плескоту, бризок та шуму — наче великий камінь, кинутий у сонний ставок. У декотрих місцях вода так і зосталася стоячою. Але хвильки розійшлися далеко, і ми ще не знаємо, яким чином вони змінять світ.

Уночі у вівторок випав дощ, і наступний день видався спекотним та вогким. Коли пізно увечері прийшов Симон, вони вирішили прогулятися в парку навколо вілли Борґезе й за десять хвилин дійшли до п’яццо дель Пополо — брукованого овалу з обеліском у центрі. Перетнувши майдан найкоротшим шляхом, друзі подалися до парку зиґзаґуватими сходами по схилу пагорба Пінчіо. Як і завжди, Аліса йшла попереду, наче розвідник, що веде товаришів крізь ліс, а Симон та Майя трималися позаду. На півдорозі в Майїному животі почала битися дитина, а Симон кілька разів зупинявся, показуючи на віддалену будівлю.

За ними йшов Священик із мечем у чорному футлярі, перекинутому через плече. Майя й досі носила пристебнутий до передпліччя ніж, але свій меч залишила в стінній шафі у квартирі.

Аліса першою дісталася вершини пагорба й чекала їх у головному сквері, звідки розлягався пречудовий вид на Рим. Якщо стати біля стіни, то можна було побачити більшу частину міста — від Монте-Маріо до пагорба Янікулум. Того літнього дня пил та викиди дещо пом’якшили сонячне світло. Куполи храмів та мармурові монументи набули жовтувато-білого забарвлення, наче антикварні вироби зі слонової кістки.

Вони пішли стежиною поміж велетенських сосон і пірамідальних тополь, що захищали їх від сонця, до озерця в центрі парку. Аліса називала цей ставок «Морем». Улітку вода в ньому ставала зеленою від водоростей і поцяткованою ліліями. Родини орендували алюмінієві човни і то веслували увесь день, повсякчас зіштовхуючись своїми суденцями, то годували крихтами лебедів.

Майя сіла на паркову лавку і з’їла два бісквіти. Потойбіч ставка стояв храм Ескулапа, бога здоров’я; і Майя немов сама набиралася здоров’я, дивлячись на його статую.

Аліса мала в собі надто багато енергії, щоб терпіти такі нудні сидячі розваги. Вона то бігала довкола ставка, жбурляючи в нього камінці, то шукала зграйку маленьких каченят, що ховалися поміж бамбукових та бананових заростів. Нарешті вона повернулася до лавки і звернулася до Симона:

— Ходімо на річку! Ви взяли корабель?

— Узяв. І не один, а цілий флот.

Симон засунув руку у свою полотняну торбу й видобув звідти цурпалок із патичком-щоглою та паперовими вітрилами. Посеред парку хтось спорудив із цегли та бетону канал завбільшки зі стічну канаву, який Аліса назвала річкою, бо вода в ньому дзюркотіла, звиваючись пологим схилом, протікала під іграшковими місточками й насамкінець впадала в Море. Італійські діти полюбляли пускати паперові або дерев’яні кораблики цією мініатюрною протокою, але Аліса наполягала на «справжньому» іграшковому кораблі. Три тижні тому Симон змайстрував пліт із бальсового дерева. Поволі його творіння ставали дедалі складнішими й досконалішими.