Розділ «40»

оли Майя була малою, її вчили планувати, а не передчувати. Між цими двома способами мислення існувала істотна розбіжність. Б’ючись мечем кендо, вона намагалася бути готовою до всього й ніколи не припускати, що її супротивник поводитиметься саме так, а не інакше.

Цей досвід годився для бою, але важко застосовувався в решті її життя. Відтоді, як загинув її батько, вона часто думала: а що ж станеться, коли вона нарешті вистежить Натана Буна. У її фантазіях він зазвичай поставав слабким або пораненим. Зізнавався у своїх численних злочинах і благав пощадити його.

Й ось реальний Бун стояв посеред готельного номера біля кавового столика з ікебаною. У постаті голови служби безпеки фонду не було й натяку ані на слабкість, ані на переляк. Ігноруючи двох Арлекінів, він відповідав на запитання Ґабріела.

— Отже, ви знайшли цього чоловіка, Дойла, і привезли його назад до Америки?

— Саме так.

— І він убив чотирнадцятеро дітей?

— Ні, ці діти й досі живі. Я наказав двом членам моєї команди відвезти їх до пустелі Мохаве. Ми орендували покинуту золоту копальню біля містечка Розамонд.

— Але ви збиралися їх убити, — сказав Священик.

— Я не був упевнений у тому, що буде далі. Це для мене незвична ситуація.

— Ясно, як день, що ти не збирався їх відпускати. — Священик зиркнув на Ґабріела, немов питаючи: «Можна мені порішити цього виродка», але Мандрівник зосередився на очах Буна.

— Я розумію, чому ти цього не зробив, — мовив Ґабріел. — Ти не хотів, щоб ці діти померли так, як твоя донька.

— А хто тобі про це сказав?

— Ця історія була у всіх газетах. Учителька твоєї доньки покинула свого чоловіка, а він прийшов до школи й застрелив її. А потім убив кількох дітей, що стояли біля неї.

Бун важко засопів.

— Він ненавидів свою дружину, але навіщо він дітей убив? Моя донька була безневинною дитиною.

— Через рік після цього нещастя ти вступив до Вічнозеленого фонду, — вів далі Ґабріел. — Або вони знайшли тебе, або ти сам їх знайшов.

— Мені зателефонував Кеннард Неш, і мене відвезли до Нью-Йорка. Вони ознайомилися з моїм армійським досьє, знали про мою підготовку в розвідшколі. Неш розповів мені про ідею Паноптикону й пояснив, як працює ця система. Він сказав, що моя донька й досі була б жива, якби все відстежувалося та контролювалося. Генерал пояснив, що мені треба робити, і я почав працювати. Ви маєте дещо зрозуміти: я завжди виконував накази.

Останнє речення Бун вимовив так, наче це було його життєве кредо.

— Твою доньку вбили, — втрутилася Майя, — і ти найняв цього чоловіка, Мартіна Дойла, щоб він убив іще більше дітей?