Розділ «2»

окінчивши із задачками з геометрії, Аліса Чен зісковзнула з ослінця, ухопила з хлібниці булку з маком і штовхнула важкі двері хати-кухні. На острові Скелліг Колумба було холодно й вітряно, та Аліса й не думала застібати теплу куртку. Вона хутко почимчикувала стежиною, що поєднувала три тераси на північному краю острова, від чого її чорні кіски розгойдувалися туди-сюди в такт бігу. На дальній терасі стояли резервуари для накопичення дощової води, а також були облаштовані ящики для вирощування городини — пастернака з капустою. Далі стежина зникла, тож дівчинка покрокувала кам’янистим ґрунтом, де-не-де порослим щавлем і чортополохом.

Аліса полізла вгору великим валуном, збиваючи підошвами шматочки чорного лишайника, схожого на попіл давно згаслого вогнища. На вершині вона повільно обернулася довкола себе й оглянула острів, наче вартовий, який щойно вибрався на сторожову вежу. Аліса — маленька серйозна дванадцятирічна дівчинка, яка колись вчилася грати на віолончелі та разом із друзями будувала фортеці в пустелі. А тепер вона мешкала на далекому острові з чотирма черницями, які гадали, що про неї піклуються, хоча все було навпаки. Коли Аліса опинялася на самоті, вона набирала нового образу: дівчинка бачила себе принцесою-воїном з острову Скелліг Колумба, охоронцем кларисинок.

Вона відчула запах торф’яного диму з хати-кухні, а також тлінний аромат морських водоростей, зібраних на березі для удобрення городу. З моря прилетів холодний вітер, торкнувся коміра її куртки, і в Аліси засльозилися очі. Унизу виднілася каплиця та чотири монастирські хатини, кожна з яких нагадувала кам’яний вулик із вузькими вікнами-бійницями та втопленими в стіну дверима. Вдивляючись в океан, дівчинка бачила білі баранчики на вершечках хвиль і темну лінію горизонту, котра обрамляла межі її світу.

Кларисинки готували для Аліси всіляку смакоту, лагодили її порвану одіж та раз на тиждень гріли в чайниках воду, щоб викупати дівчинку в цинкових ночвах. Сестра Мавра давала Алісі читати п’єси Шекспіра та ірландську поезію, а сестра Руф, найстарша з черниць, навчала її евклідової геометрії за підручником вікторіанської доби. Спала Аліса з черницями в хатині-гуртожитку. Там постійно горіла олійна лампа; коли Аліса прокидалася вночі, то бачила голови черниць, які покоїлися чітко по центру подушок із гусячого пуху.

Дівчинка знала, що ці чотири добрі набожні жінки піклувалися про неї, — а може, навіть любили її, — але вони не могли захистити її від небезпек, що чатували у великому світі. Кілька місяців тому сюди прилетіли на Гелікоптері найманці Табули. Поки Аліса з черницями ховалася в печері, ці лихі люди вломилися до хати-комори і вбили Віккі Фрезер. Віккі була добросердою людиною, тож про її смерть досі болісно згадувати.

Аліса була впевнена, що якби на острові була Майя, усе склалося б інакше. Своїми мечем та ножами Арлекін знищила б усіх цих чоловіків у Гелікоптері. Якби Майя жила з ними в комуні Нова Гармонія, коли на них напала Табула, вона захистила б її матір і решту людей, котрі там мешкали. Аліса усвідомлювала, що всі в комуні загинули, але в її душі ті люди й досі живі. Інколи за звичною буденною справою — зав’язуванням на черевиках шнурків або штриканням виделкою картоплі на тарілці — вона раптом бачила матір, що вдягається на роботу, або чула, як грає на трубі її приятель Браян Бейте.

Аліса зіскочила з валуна, відвернула погляд від монастиря й подалася кам’янистим ґрунтом на захід. У древні часи острів утворили дві гірські вершини, що піднялися з дна океану, тому сіро-блакитний вапняк тут повсюдно пронизували впадини та печери. За час перебування на Скелліг Колумба Аліса наскладала в різних місцях стовпчики з камінців. Одні стовпчики слугували дороговказами на численних стежинах, які вона проклала по всьому острову, інші були лише фальшивими «приманками», які могли завести необачного чужинця на край урвища.

Її схрон нагадував таку собі лисячу нору, сховану в будяках. Там в пластиковому пакеті Аліса зберігала іржавий різницький ніж, який знайшла в хатині-коморі, та кривий ніж-різак, поцуплений із монастирської кухні. Різницький ніж Аліса засунула за пояс, як меч-палаш, а різак прикріпила до передпліччя двома широкими гумовими пасками. Дерев на острові не було, та Аліса знайшла колись біля причалу дерев’яну палицю й тепер користувалася нею як штирем для промацування непевних місць. Озброївшись у такий спосіб, дівчинка почала пересуватись, як Арлекін: спокійно, але сторожко, без страху та вагань.

Після двадцятихвилинної ходьби вона дісталася західного краю острова. Хвилі, безперервно б’ючись об берег, вигризли з нього чималі шматки вапняку, і тепер круча стала схожою на п’ять сірих пальців, устромлених у холодний океан. Аліса вийшла на один із пальців і зупинилася на краю. Щоби дістатися до сусіднього пальця, треба перестрибнути розщелину шість футів завширшки. Якщо вона послизнеться і впаде, то полетить далеко вниз — на зубчасті валуни, об які раз по раз розбивалися пінисті хвилі.

Провалля між пальцями кручі було широким, щоб утруднити стрибок, але не унеможливити. Аліса вже подумки прокрутила, що чекає її, коли вона не дострибне до протилежного краю: вона несамовито змахне руками, як підстрелений у польоті птах. А перед тим як її огорне темрява, вона встигне почути лише шум хвиль та побачити гострі валуни.

Над нею кружляла зграйка буревісників. Вони гукали один одного, і від їхніх розгублених криків на душі в Аліси стало самотньо й тоскно. Якби вона поглянула зараз на центр острова, то побачила б кам’яну піраміду над могилою Віккі. Її спорудив Голліс Вільсон: працюючи, як одержимий, він копав мовчки, і тільки й чути було, як його лопата брязкала об кам’янистий ґрунт.

Аліса обернулася й окинула поглядом пустинний обрій. Звісно, вона могла б піти, повернутися до затишного тепла хати-кухні, але тоді вона не дізнається, чи зможе бути такою хороброю, як Майя. Приставивши свою палицю до трав’яного куща, Аліса поправила ножі так, щоб вони не заважали їй бігти. Ставши на протилежному краю кручі, вона збагнула, що має для розгону перед стрибком лише десять футів.

— Просто бери — і стрибай, — сказала вона собі. — Не можна вагатися.

Стиснувши кулаки й увібравши повні легені повітря, Аліса кинулася вперед. Та, підбігши до краю, різко зупинилася й лівою ногою збила в провалля білий камінець — цюкаючи то об одну стіну, то об іншу, він застрибав униз і зник у темряві.

— Боягузка, — прошепотіла Аліса, задкуючи від прірви. — Ти жалюгідна боягузка.

Почуваючись нещасною, слабкою дванадцятилітньою дитиною, вона прикипіла поглядом до чайок, що шугали високо в небі в потоках повітря.

Трохи відступивши назад, дівчинка побачила, як до кручі наближається постать у чорному вбранні. То була сестра Мавра. Вона розпашілася й засапалася. Вітер смикав її за накидку та рукава плаття.

— Алісо! — гукнула черниця. — Я невдоволена тобою. Дуже невдоволена. Ти не закінчила складати діаграми з речень, а сестра Руф сказала, що ти не почистила моркву. Негайно повертайся до хати! Ти ж знаєш правило: спочатку справа, а потім — забава.

Аліса відійшла ще на кілька кроків і зосередилася на клаптику червоного лишайника на тому боці провалля. Напевне, щось в її поставі підказало сестрі Маврі — що зараз має статися.