Розділ «21»

айкл швидко відступив назад у печеру. І за мить з’явився знову, тримаючи на плечі меч-талісман. Брати зміряли відстань, що їх розділяла. Навіть коли б Майкл кинувся стежиною вниз, то Ґабріел мав би достатньо часу для маневру.

— Оце так несподіванка, — промовив Майкл. — Шукаю одного Мандрівника, а знаходжу іншого.

— А батько тут?

— Ні. Але в печері певний час хтось жив. Біля входу розпалювали вогонь. Мабуть, щоб відлякнути звірів.

Майкл ступив кілька кроків до Ґабріела, і той позадкував. — Гадаєш, я хочу тебе вбити?

— Та є така думка. А чому б ні? Маєш слушну нагоду.

— А чому ти без свого меча? Забув його взяти?

— Я прийшов сюди не вбивати.

Майкл розсміявся.

— Ти не змінився. Завжди був мрійником. У Лос-Анджелесі ти жив, наче в трансі, — зачитувався книжками й гасав на мотоциклі.

— Ми не можемо змінити свою природу, Майкле. Але ми можемо зробити вибір — якими бути і як жити.

— Ти помиляєшся. Я повністю змінився. — І знову Майкл ступив кілька кроків униз. — Коли ми були малими, мені хотілося бути, як усі однокласники. Пам’ятаєш, коли я влаштувався на роботу до господарчого магазину Слоуна?

— Бо хотів купити блакитні джинси.

— Ні, я хотів купити правильні джинси і правильні черевики — як у всіх.

— І ти нічим не вирізнявся ні їхньому тлі.

— Ото ж бо й воно. Я купив цей одяг, але інші дітлахи й далі вважали нас диваками. Не відразу, та все ж таки я засвоїв корисний урок: я не такий, як усі. Я побував у П’ятому царстві й говорив із напівбогами. І тепер розумію, що єдиною реальністю в усіх шести царствах є влада. І допоки ти контролюєш життя іншої людини, ти демонструєш свою владу.

— Ти й справді віриш у те, що кажеш?

— Це не питання віри, Ґабріеле. Напівбоги давно відмовилися від усієї цієї ідеалістичної бздури. І бачать лише те, що є реальним та істинним.

— Тобі не слід їм довірятися.