ізні світи розділялися чотирма бар’єрами — повітря, землі, вогню та води. Для декотрих Мандрівників ці чотири бар’єри залишалися єдиним досвідом паралельної реальності. Їм снився кошмар: їх наче затягує у вир або вони йдуть пекельно спекотною пустелею. І ці спогади так лякали цих Мандрівників, що їм більше ніколи не хотілося повертатися до тих місць. Тому вони решту життя боялися таких снів, міцно тримаючись за звичний світ, що їх оточував.
* * *Коли Ґабріел розплющив очі, то побачив, що падає крізь блакитне небо. Його брат летів далеко попереду — чорна цятка злоби та нестримного бажання, немов маленький шпак, що залетів до величезного собору. Майкл змінив положення свого тіла, дотягнувся до переходу і зник. А Ґабріел, ковзнувши в повітрі в бік темного прямокутника, рушив слідком.
* * *Темрява. Розплющивши очі, він побачив, що стоїть на пустельній рівнині. У цьому земляному бар’єрі не було ані гір, ані каньйонів — тільки шорстка розтріскана та обвітрена через вічну засуху червона земля. Майкл був за милю від нього; він стояв навколішки, наче атлет, що втратив рівновагу. Побачивши, що до нього наближається Ґабріел, він підскочив і кинувся навтьоки. Брати інтуїтивно відчували, де є потаємний перехід, але Майкл поводився невпевнено й надто обережно. Двічі він зупинявся, наче готувався дати відсіч братові, але потім передумував і знову кидався навтьоки. Ґабріел прискорив ходу і спробував скоротити відстань між ними. Але Майкл уже добіг до переходу — і зник.
* * *Ґабріел швидко здолав темно-зелені хвилі водного бар’єра — і раптом опинився посеред безлюдного міста, оточеного засохлим лісом. То був вогняний бар’єр, і все довкола палало. Якби він залишився тут надовго, то став би свідком нескінченного циклу руйнації та відродження.
Над палаючими деревами здіймалася стіна густого диму. У повітрі пливли оранжеві іскри та шматки жевріючого попелу. Між дво- і триповерховими будинками тягнувся сосновий тротуар, і коли Ґабріел кинувся бігти ним до міської церкви, його розхитані дошки жалібно заскрипіли. Дим просочувався в замкові шпарини й отвори поштових скриньок. Ґабріел зазирнув у вікно й побачив охоплене вогнем крісло цирульника, наче в нього сіла якась вогняна істота, щоб поголитися.
Добігши до церкви, він рвучко відчинив важкі дерев’яні двері й увійшов усередину. Вогонь вже охопив балки, а на підлозі жевріли шматочки золи. За олтарем по стінах струменіли потоки вогню.
Ґабріел пройшов між рядами лавок по центру храму й зупинився, побачивши прохід, що коливався на поверхні вікна з мозаїчного скла. Чи встигнув його брат здійснити перехід? Якщо так, то Майкл міг бути зараз у будь-якому із шести царств. Тоді він і за сотню років його не знайде.
Раптом двері на залізних завісах писнули, і до церкви ввійшов Майкл. Побачивши Ґабріела, він зупинився і всміхнувся.
— Чому ж ти стоїш? Йди до проходу.
— Я залишуся з тобою тут, Майкле.
Майкл засунув руки в кишені й пройшовся між лавками, наче турист, що потрапив на нецікавий атракціон.
— У цьому бар’єрі я був свідком повного циклу. Усе згоряє дощенту, а потім знову відроджується.
— Знаю.
— У цьому місці харчів немає. І води теж. Нам доведеться зробити перехід і рухатися далі.
— Цього не буде, Майкле. Ти — наче вірус, що вражає кожного, хто з’являється поблизу тебе.
— Я — Мандрівник, так само, як і ти. Тільки я бачу речі такими, якими вони є насправді.
— І це означає, що можна вбивати дітей?
— Так — якщо в цьому є необхідність.
Олтар загорівся, і його сухе дерево жваво затріскотіло. Ґабріел озирнувся й побачив, як вогонь торкнувся сухих троянд у мідній вазі. Квіти здригнулися й перетворилися на маленькі цятки вогню.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Золоте місто. Таємничий дар» автора Джон Твелф Гоукс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „44“ на сторінці 1. Приємного читання.