Розділ «36»

риблизно о дев’ятій вечора Вінстон перевіз Майю та Алісу через річку до району Саут-бенк і висадив їх біля Боннінґтон-сквер. Майя гадала, що зустріч відбудеться біля винарні, нелегального притулку, яким колись користувалися Вільні Рисаки, але вони двічі обійшли майдан, а провулка Еджертон-лейн так і не знайшли.

Димар винарні й досі височів, але решта будівлі перетворилася на купу обваленої цегли та обгорілих дощок. Майя зупинилася біля захисної огорожі й пригадала ту ніч, коли вона витягнула через задній хід Джаґґера та його друзів. А за сотню ярдів від цього місця, на краю майдану, вона вбила двох найманців Табули, причепивши до пістолета саморобний глушник. Арлекінське правило забороняло Майї згадувати минуле та висловлювати жаль, але інколи їй здавалося, що це минуле переслідує її, наче зголоднілий привид.

— А де це — Еджертон-лейн? — спитала Аліса. — Зателефонуймо Липі й спитаймо в нього, куди треба йти.

— Липа розпорядився зберігати режим мовчання на мобільних телефонах за дві години до зустрічі.

— Не хвилюйся. Я знайду, де це.

Аліса побігала майданом, роздивляючись назви вулиць, а потім прожогом кинулася до корчми, де подавали рибу й смажену картоплю. І вийшла звідти з тріумфальною усмішкою.

— Треба пройти три квартали на південь, а потім повернути праворуч.

Вони пішли з майдану й рушили брукованою вулицею. Майя поглянула на вікно одного з будинків і побачила там літнього чоловіка, який дивився телевізор, та його сивочолу дружину, яка наливала йому чай.

— А чому Ґабріел хоче, щоб ти теж прийшла на це зібрання? — спитала Майя.

— А я гадала, що він тобі сказав.

— Він розмовляв із тобою майже годину, Алісо. Я ж після його повернення зустрілася з ним лише на кілька хвилин.

Виявилося, що Еджертон-лейн, 36, — це вегетаріанський ресторан під назвою «Альтернативний шлях». Дошка оголошень біля входу була схожа на довідник із різних соціальних та політичних рухів, що проявилися впродовж кількох останніх років: від «зупинити війну» до «урятувати китів». Сира їжа й інтенсивна йога. Дитячі центри й старечі притулки Нової доби.

Майя бачила подібні гасла ще тоді, коли була така, як Аліса. Але цього разу сталася істотна зміна. У правому нижньому кутку дошки хтось причепив наліпку зі спостережною камерою на тлі тюремних ґрат. «ОСТОГИДЛО? — запитувала наліпка. — ТОДІ БОРИСЯ З ВЕЛИКОЮ МАШИНОЮ».

Майя гадала, що зустріне в цьому ресторані кількох Вільних Рисаків, але в обшарпаній кімнаті вона застала абсолютно незнайомих людей. Потягуючи напої, присутні стиха перемовлялися різними мовами й чекали на початок зібрання. Усі столики були зайняті, але Симон Ламброзо встиг зайняти їм два стільці.

— Buona sera. Приємно вас обох бачити. Я занепокоївся, думав, що ви не отримали повідомлення.

— Ми заблукали, — зізналася Аліса.

— А я гадав, що з Арлекінами такого не буває.

— Вінстон висадив нас на майдані, — пояснила Майя. — А ми не змогли відразу знайти вулицю.

— Тому мені довелося спитатися в чоловіка з рибно-картопляної корчми.