Розділ «20»

 іддай мені обріз, — спокійно промовив Ґабріел. Майя завагалася, і тоді він обернувся й зазирнув їй у вічі, щоб вона відчула всю силу його погляду. — От і добре... усе нормально...

Ґабріел повільно простягнув руку — наче розряджаючи бомбу — і забрав рушницю з Майїних рук.

— Вони збираються вбити нас, — прошепотіла вона.

— Про що ти кажеш?

— Бачиш отого чоловіка на лавці та отих двох людей біля фонтану? То найманці Табули.

— Ти помиляєшся, Майє. Нема про що турбуватися.

Із цими словами Ґабріел рушив далі через площу, а Майя пішла слідком за ним. Він і гадки не мав, чи помітив хтось цей інцидент. Напевне, це було схоже на сварку закоханих. Вони підійшли до бордюру, але Вінстона там не було. Майя крутила головою навсібіч, наче їх звідусіль оточили вороги. Нарешті з-за рогу виїхав білий мікроавтобус, і Ґабріел несамовито замахав рукою.

— Вони висітимуть у нас на хвості, — сказала Майя. Мікроавтобус під’їхав до бордюру, і Ґабріел рвучко розчинив бічні дверцята.

— Такого не буде. Ті люди в парку — звичайні громадяни. На Майїному обличчі був ошелешений та нещасний вигляд — як у людини, котра щойно прокинулася від кошмару. Коли вони доїхали до Камден-маркету, Вінстон припаркувався на вулиці. Власник магазину барабанів зрозумів, що щось не так, але за кілька місяців спілкування з Лінденом та Благословенною Матір’ю він уже привчився бути обережним. Кілька хвилин він почекав, а потім тихо звернувся до своїх пасажирів, дивлячись на них у дзеркало заднього виду.

— Може, повернемося до крамниці та поп’ємо чаю?

— Залиш нас тут, Вінстоне, добре? Нам із Майєю треба поговорити.

Вінстон вибрався з мікроавтобуса, і Майя та Ґабріел залишилися самі. Вони сиділи й мовчки слухали шум автомобілів, що проносилися повз них. Ґабріел спробував взяти Майю за руку, але вона відштовхнула його.

— Ти скажеш Липі про те, що сталося?

— А з якого дива?

— Я — не надто добрий охоронець, збиралася ні з того, ні з сього вчинити стрілянину посеред Рассел-сквер.

— Це нелегко — повернутися з Першого царства й поводитися так, наче нічого не сталося. Мабуть, за краще буде залишатися у схові й просто охороняти мене. Це буде неважко. Бо я вирішив здійснити ще один перехід.

— Ага, тепер у тебе стріху знесло, — завважила Майя. — Якщо ти підеш, то все розвалиться.

— Я мушу йти, Майє. Я мушу знайти свого батька. Він — єдина людина, яка зможе допомогти мені вирішити, що робити.

— Може, у нього й не буде відповіді на твої запитання.