Розділ «1»

сутінках із Північного моря прилетів шторм. Пронісся над містами й селами Німеччини, ущент промочив її столицю Берлін. Краплі дощу несамовито стукали у вікна теплиці та оранжереї в парку Бабельсберґ. Верби біля озера розгойдувалися навсібіч, наче водорості у збуреній воді, а на маленькому острівці кілька качок тулилися одна до одної, захищаючись від негоди. Авто на вулицях довкола Потсдамер-плятц рухалися повільно, час від часу зупинялися; таксі кремового кольору сигналили одне одному в заторі на перехрестях, а автофургони невдоволено гарчали, наче великі вайлуваті істоти.

Потоки води заливали вітрове скло автомобілів, від чого важко було роздивитися обличчя тих, хто сидів за кермом. Тротуари в центральному районі Мітте спорожніли, наче всі мешканці Берліна кудись щезли. Але камери спостереження, наче безмовні вартові міста, нікуди не поділися. Вони чатували на своїх місцях. Ось вони зафіксували молоду жінку. Накривши голову газетою, вона прожогом кинулася з дверей офісу до авто, що на неї чекало. Ось вони сфокусувалися на ресторанному розвізнику, що чимдуж мчав по вулиці на велосипеді. Життя відображалося низкою зернистих чорно-білих картинок: напружене обличчя з прилиплим до нього мокрим волоссям; ноги, що відчайдушно дріботять по мокрому асфальту; вітер тіпає дешеву поліетиленову накидку.

На Фрідріхштрассе сканер автомобільних номерів сфотографував чорний «мерседес», що зупинився на світлофорі. Номерну табличку вмить зафіксували й автоматично звірили з центральним банком даних; а тим часом Майкл Корріґан та місіс Брюстер, умостившись на задньому сидінні чорного «мерседеса», чекали, коли спалахне зелене світло. Місіс Брюстер витягла з дамської сумочки губну помаду і вдивлялася у власне відображення в маленькому люстерку. Така поведінка була досить нехарактерною для виконувачки обов’язків голови виконкому Братства: місіс Брюстер приділяла мінімальну увагу своїй зовнішності — хіба що перед вечіркою або перед якоюсь вкрай важливою зустріччю. Вона була з тих жінок, що надавали перевагу строгому твідовому костюму і зручному взуттю. Єдиною даниною власному марнославству був неприродний колір фарбованого брунатно-каштанового волосся.

— Господи, який же зморений у мене вигляд! — заявила вона. — Зустріч із Хейзелтоном і його друзями потребує чималих додаткових зусиль.

— Якщо хочете, я сам вестиму переговори.

— Це було б чудово, Майкле. Але це зайве: плани змінилися.

З демонстративною рішучістю вона клацнула замком косметички з люстерком, кинула своє причандалля в сумочку й начепила на себе темні окуляри, які, наче напівмаска, затулили її очі й верхню частину щік.

— Щойно Террі Доусон прислав мені і-мейл із дослідницького центру в Нью-Йорку, — повідомила вона. — Вони завершили створення нового варіанта квантового комп’ютера, а Доусон займався тестуванням системи. Я хочу, щоб ви були там завтра вдень, коли цей комп’ютер введуть в експлуатацію.

— Може, їм варто відкласти все на кілька днів, щоб я встиг на засідання виконкому?

— Проект «Перехід» є набагато важливішим за будь-яке засідання виконавчого комітету. Початковий різновид квантового комп’ютера вивів нас на контакт із високорозвиненою цивілізацією, яка постачає нам технічну інформацію. Тому доктор Доусон хоче, щоб ви там були — на той випадок, якщо ця цивілізація знову вийде з нами на контакт.

«Мерседес» зробив іще один поворот. Кілька секунд Майкл мовчки дивився на місіс Брюстер, але через темні окуляри та тьмяне світло не зміг уловити хід її думок. Вона казала правду чи в такий спосіб хотіла відділити його від решти Братчиків? Її шия та рот свідчили про певне напруження, але в цьому не було нічого незвичайного.

— Може, улаштувати з Доусоном відеоконференцію? — запропонував Майкл.

— Мені потрібна повна оцінка проекту, а здійснити її ви зможете тільки за безпосередньої присутності в лабораторії. Ваші речі вже зібрані й чекають на вас у готелі. А в аеропорту Шьонефельд просто зараз заправляється чартерний літак.

— Упродовж останніх трьох днів ми мали важливі зустрічі, котрі...

— Так, знаю. Усе відбувається похапцем і дещо хаотично. Але найважливішим для нас завжди був квантовий комп’ютер. Після знищення першого комп’ютера нам довелося згорнути програму генетичних досліджень, щоби збільшити фінансування роботи Доусона. Кеннард Неш був певен, що ота позаземна цивілізація збиралася розкрити нам чудеса техніки. Перш ніж вкладати додаткові кошти, ми маємо пересвідчитися, що ця нова машина дійсно працює.

На згадці про Кеннарда Неша розмова перервалася. Майкл та місіс Брюстер бачили, як Натан Бун убив керівника Братчиків під час вечері на Дарк-айленді. І їм обом на мить здалося, що Неш тут, поруч із ними — сидить на передньому сидінні й супить брови, як суворий батько, невдоволений витівками своїх дітей.

Авто зупинилося біля готелю «Адлон», і місіс Брюстер сказала водію щось німецькою. Через кільканадцять секунд речі Майкла винесли з готелю й помістили до багажника «мерседеса».

— Я така вдячна вам за допомогу, Майкле. Ви — єдиний, кому я повністю довіряю.

— Не турбуйтеся, я впораюсь. Відпочиньте перед зустріччю.