Розділ «19»

— Під час подорожі до Лондона я була хвора. Зараз мені краще. Останній тиждень я навіть не розмовляла з Ґабріелем.

— Так, я це помітив. Ти нарешті почала поводитися правильно. — Липа озирнувся на сходи і прийняв рішення. — Ось тобі зброя. На стальній колодці — обріз дробовика з шестизарядним барабаном. Устав в отвір руку, якою ти зазвичай користуєшся при стрільбі.

Майя знайшла отвір з одного боку торби. Опустивши в нього праву руку, вона намацала запобіжну скобу спускового гачка.

— Запобіжник у робочому положенні. Відчуваєш?

Майя поклацала його.

— Знайшла.

— C’est bien. Сьогодні увечері я подамся до Парижа, а у вівторок повернуся. Якщо виникне якась проблема, ти знаєш, як зі мною зв’язатися.

Уперше за їхнє тривале знайомство Липа потиснув їй руку.

— Із поверненням, Майє. Приємно знати, що ти знову одужала.

Коли Липа пішов із крамниці, Майя постояла на варті хвилин із десять. Переконавшись, що француз уже не повернеться, вона взяла його приховану зброю й пішла нагору. Безпосередньої загрози в районі не було, але вона напружено прислухалася до кожного звуку.

Зустріч скінчилася, Вільні Рисаки підвелися й один за одним попрощатися з Мандрівником. Ґабріел плескав кожного по плечу або стискав руку, дивлячись співрозмовнику просто у вічі. Майя помітила, що молоді хлопці та дівчата були втішені такою увагою та приязністю з боку Мандрівника. Ґабріел усміхнувся, побачивши Майю на порозі, але нічого не сказав їй, поки Джаґґер не вивів друзів із кімнати.

— А де Липа?

— Я за нього. Він на кілька днів поїде до Парижа.

— Чудово. Якось він сказав, що йому некомфортно, коли він не чує на вулицях французької мови.

Витягнувши з кишені одноразовий стільниковий телефон, Ґабріел зателефонував Вінстону Абосі. А Майя тим часом намагалася придушити власні емоції. Вона й досі кохала Ґабріела. І це вже назавжди. Але якщо вона хотіла захищати його, то не повинна була виказувати своїх почуттів. Вона зосередилася на своїй рані — змістила всю вагу на поранену ногу, щоб посилити біль. Коли пекуче відчуття повернулося, вона поглянула на Мандрівника з холодністю, що межувала з ворожістю.

— З тобою все гаразд? — спитав Ґабріел.

— Та одужую потроху.

— Чудово. Нам треба сісти й поговорити про те, що трапилося в Першому царстві.

— Мені не хочеться.

— Пережите важко позначилося на нас обох.