Розділ «24»

ун прибув зі своєю групою за півгодини до того, як Мартіна Дойла мали випустити з в’язниці. Кілька разів повз них дорогою продзижчали мотоциклісти, а потім вони стали чекати під баньяном, що ріс у полі навпроти тюремної автостоянки. Крихітні худесенькі дітлахи залазили на дерево й витріщалися на групу з трьох тайців та трьох іноземців. Одна маленька дівчинка мала на шиї віночок із квітів. Вона відривала помаранчеві та жовті пелюстки й дивилася, як ті падають на багнисту землю.

Мотоциклістами виявилися троє тайців із військової поліції, але вбрані вони були не в уніформу, а в джинси та яскраві шовкові сорочки. Тайці стояли біля своїх мотоциклів, покурюючи цигарки, і старанно уникали зорового контакту з Буном та його двома австралійськими найманцями.

Старшого австралійця звали Томі Сквайєрс. Цей опецькуватий чоловік чітко виконував накази й напивався тільки по завершенню роботи. Томі взяв із собою приятеля на ім’я Раян Горслі. У Буна вже з’явилася неприязнь до цього молодика. Горслі — колишній гравець у регбі, котрий надумав собі, що він — крутий хлопець. Нічого поганого в тому не було, але Горслі вважав себе ще й страшенно розумним, і в цьому полягала його прикра помилка. Бун завжди волів мати справу з працівниками достатньо розумними, щоб усвідомлювати власну тупість.

Через спеку й нестерпну вологість усі повзали, наче сонні мухи. Поліцейські купили собі фруктові напої на придорожній ятці, а Сквайєрс та Горслі роздивлялися свої списи. Один з агентів Буна придбав їх у Сінгапурі, де вони називалися ЕПКЗ — електричні пристрої для контролю натовпу. То були білі пластикові палі шість футів завдовжки з тупими наконечниками. Коли цей наконечник торкався людської істоти, то при легкому натискуванні він видавав електричний розряд напругою в п’ятдесят тисяч вольт.

У Китаї ЕПКЗ застосовувалися для розгону сидячих демонстрацій та проти демонстрантів, які міцно зчеплювали руки, утворюючи живий ланцюг. Проблема зі звичайним шокером чи газовим балончиком полягала в тому, що демонстранти не знали, у яку саме мить поліцейський натисне на кнопку, а от коли проти них ішла шеренга поліцейських із плексигласовими щитами та палицями ЕПКЗ, це мало вигляд кари небесної, що от-от впаде на непокірних. І коли кінчиком списа демонстрантам штрикали в тулуб чи обличчя, вони навіть без електричного розряду панікували й тікали.

Бун дістав невеличкий бінокль і придивився до будівлі тюремної адміністрації. Біля входу водій-таєць на ім’я Сунь-чай припаркував свій мікроавтобус. Бун поглянув на годинник. Якщо все йтиме за планом, Дойла випустять за п’ять-десять хвилин.

— Готові? — спитав він австралійців. — Почекаємо, поки мікроавтобус полишить автостоянку, і поїдемо ззаду на відстані сто метрів. Знаю, що дуже спекотно, але вдягніть мотоциклетні шоломи. Я не хочу, щоб Дойл, поглянувши в дзеркало заднього виду, побачив трьох іноземців.

— А що, як він вирветься й почне тікати? — спитався Горслі.

— Не знаю. При такому насиченому русі на шлях до аеропорту піде не менше від двох годин.

— А він однозначно спробує втекти?

— У житті є мало однозначного, пане Горслі.

— Усе це не має сенсу. Коли він вийде з будівлі, нам слід надіти на цього бовдура наручники, на голову нап’ясти мішок і вкинути його в мікроавтобус. А ми натомість будемо роз’їжджати туди-сюди з цими електричними виделками.

Сквайерс виставив руки, немов намагаючись зупинити возик для покупок, який ні з того, ні з сього взяв собі й покотився.

— Раян не хотів сказати нічого поганого, пане Бун. Він просто дуже цікавий та допитливий тип.

— Уявіть собі, що у вашого сусіда є злий пес, — сказав Бун. — І що він відпускає його погуляти в мікрорайоні. Чи не здається вам, що це принаймні безвідповідально?

— Звісно, — відказав Горслі. — Тоді я взяв би лопату і прибив би тварюку.

— Нам не потрібно вбивати містера Дойла. Але нам треба продемонструвати йому, що його хибні дії призведуть до негативних наслідків.

— Я зрозумів, про що йдеться, — мовив Сквайерс і обернувся до свого молодшого приятеля. — Це як те, чого нас вчили в церковній школі. Треба, щоб цей вилупок відчув на собі всю силу праведного Божого гніву.

Раптом пискнув портативний комп’ютер Буна; начальник служби безпеки зайшов за дерево і притулився до стовбура. Його лондонський персонал прислав йому термінове повідомлення: «ПСК Колумба. Зображення додаються».