Розділ «19»

— І як ти здала екзамен із німецької літератури?

— Йди, не зупиняйся, — прошепотіла вона, і вони пішли коридором повз пральню та громадську кухню. Майя відчула запах поп-корну й почула звуки симфонії Бетховена, що проривалися крізь стіни. Кімната номер сто вісім була в кінці коридору, а в мідний тримач на дверях була вставлена розмазана картка з іменем «ЕРІК ВІНСЬКИЙ».

Якщо це пастка, то в кімнаті на них чекають найманці Taбули. Майя нахилила тенісну сумку й націлила обріз на двері. Кивнувши Ґабріелу відступити убік, вона повернула дверну ручку. Двері були незамкненими. Майя стала в стійку, приготувавшись до бою, поштовхом розчинила двері й увійшла всередину.

Лампа на стелі була вимкнена, а штори запнуті й скріплені липкою стрічкою. Світло йшло з ванни і трьох комп’ютерних екранів із різними зображеннями: розмовою на інтернет-форумі, світними лініями коду програмування та нечутно танцюючою балериною. Замість людини з пістолетом вони застали в кімнаті чоловіка в інвалідному візку. Він відірвав руку від комп’ютерної клавіатури, доторкнувся до кнопки на пульті управління, умонтованому в підлокітнику візка — і той крутнувся вбік розчахнутих дверей.

Майя з Ґабріелем побачили перед собою молодика із серйозним захворюванням м’язів. Він мав обвисле обличчя, напівзаплющені повіки й довге скуйовджене волосся до плечей. Усе його тіло було вигнуте літерою S — ноги в один бік, а живіт та груди — в інший; голову він насилу тримав в одному положенні.

— Я знаю вас? — спитав він. Кожне слово давалося йому нелегко.

Ґабріел відразу ввійшов слідком за Майєю й зачинив двері.

— Ви Дрімлюга? — спитав він.

— Дрімлюга, кажете? — молодик усміхнувся, але усмішка вийшла більше схожою на гримасу. — Це ви про птахів? Представники родини Дрімлюгових типу... е-е-е-е, дайте подумати... типу Хордові.

— Наш друг Себастьян сказав нам прийти сюди й поговорити з людиною на ім’я Дрімлюга.

— Зрозуміло. Ви з так званого Спротиву. Мушу сказати, що ви не справили на мене великого враження.

— Нам необхідно знайти безпечний спосіб спілкуватися за допомогою Інтернету. Без цього неможливо створити всесвітній рух опору.

— Ви можете нам допомогти? — спитала Майя.

Молодик завовтузився в кріслі.

— Себастьян дав вам правильну інформацію. Ви маєте честь познайомитися з легендарним Дрімлюгою, демоном Інтернету.

— Нині наші вороги можуть читати всі наші закодовані повідомлення, — пояснив Ґабріел. — Вони вже мають робочий варіант квантового комп’ютера.

Дрімлюга злегка нахилив голову. Полишивши саркастичний тон, він, здавалося, замислився про почуте.

— Квантовий комп’ютер? Та невже? Якщо це правда, то традиційний код не допоможе. Звичайним комп’ютерам доводиться зламувати кодовані повідомлення послідовно, методом грубої навали. А квантовий комп’ютер має змогу одночасно перевіряти всі альтернативні варіанти.

— Іншими словами, вони мають змогу зламувати кожен код, за допомогою якого ми намагатимемося від них убезпечитися, — резюмувала Майя й повернулася до Ґабріела.

— Лише час згаяли на поїздку.