Розділ «6»

Після того як доктор Чаттерджі засвідчив смерть, Майкл узяв зі столу медсестри список місцевих похоронних бюро й зателефонував до одного з них зі свого мобільного. Він подав адресу, замовив стандартну кремацію та залишив номер своєї кредитної картки.

— З тобою все гаразд? — запитав він Ґабріела.

— Звичайно. — Ґабріел почувався заціпенілим і дуже стомленим. Він дивився на те, що було прикрито простирадлом. Оболонка без Світла.

Вони сиділи біля ліжка, доки не прийшли двоє працівників похоронного бюро, які поклали тіло до мішка, помістили на мари й понесли сходами до машини швидкої допомоги без номерних знаків. Коли швидка від'їхала, брати Корріґани стояли поруч під прожектором.

— Я хотів заробити достатньо грошей і купити їй будинок з великим садом, — сказав Майкл. — Думаю, їй би це сподобалось. — Він оглянув стоянку, наче тільки-но втратив щось цінне. — Купити їй дім — було однією з моїх мрій.

— Нам треба поговорити про те, що вона сказала.

— Поговорити про що? Ти можеш пояснити мені хоч щось із її слів? Мама розповідала нам історії про привидів і тварин, що розмовляють, але вона ніколи не згадувала нікого, кого б називала Мандрівником. За все своє життя ми мандрували тільки один раз — у тій клятій вантажівці-пікапі.

Ґабріел знав, що Майкл мав рацію: у словах матері не було ніякого сенсу. Він завжди вірив, що вона дасть їм пояснення того, що сталося з їхньою родиною. Тепер він ніколи про це не дізнається.

— Але, мабуть, у цьому є частка правди. Якась...

— Я не хочу з тобою сперечатися. Це була довга ніч, і ми обоє втомилися: — Майкл простягнув руки до брата й обійняв його. — Тепер нас тільки двоє. Ми маємо підтримувати один одного. Трошки відпочинь, і ми поговоримо вранці.

Майкл сів на свій «мерседес» і виїхав зі стоянки. Коли Ґабріел осідлав свій мотоцикл та дав газу, Майкл уже звертав до бульвару Вентура.

Густа мла заслонила зірки і місяць. Клапоть попелу пролетів у повітрі й прилип до органічного скла на шоломі Ґабріела. Він перемкнув на третю швидкість і пронісся через перехрестя. Дивлячись униз на бульвар, він помітив, як Майкл повертає на похилий в’їзд, що веде до автостради. За кілька сотень ярдів від його «мерседеса» рухалося чотири автомобілі. «Супровід» також прямував до похилого в’їзду.

Усе відбулося дуже швидко, але Ґабріел зрозумів, що ці машини їхали разом, переслідуючи брата. Він увімкнув четверту швидкість і поїхав швидше. Відчуваючи вібрацію механізму у своїх руках і ногах, Ґабріел різко рвонув ліворуч. А тепер праворуч. Ось він і на автостраді.

Проїхавши приблизно милю дорогою, Ґабріел наздогнав групу автомобілів. Це були два фургони без номерів та два джипи з номерами штату Невада. У всіх чотирьох машин були затемнені вікна, і побачити тих, хто в них сидить, було важко. Майкл не намагався втекти; він зовсім не розумів, що відбувається. Ґабріел побачив, що один із джипів об’їхав автомобіль Майкла зліва та зайняв позицію перед ним, а інший наздогнав «мерседес» і їхав прямо позаду нього. Чотири водії спілкувалися між собою та готувалися зробити маневр.

Ґабріел прослизнув на праву смугу, коли його брат намірився переходити на автостраду Сан-Дієго. Тепер усі рухались так швидко, що вогники фар, здавалось, мигтіли повз них зі швидкістю блискавок. Хлопець прямував до повороту. Трішки пригальмував. А потім усі плавно виїхали з-за рогу й рушили вздовж гори до протоки Сепульведа.

Вони проїхали ще одну милю. Джип, що був перед «мерседесом», знизив швидкість, а два фургони оточили його зліва і справа. Тепер Майкл потрапив у пастку серед чотирьох машин. Ґабріел був достатньо близько, щоб почути, як його брат сигналить. Майкл зрушився на кілька дюймів ліворуч, але водій фургона агресивно повернув назад, швидко рухаючись убік «мерседеса». Чотири машини водночас знизили швидкість, а Майкл намагався знайти вихід.

Задзвонив мобільний телефон Ґабріела. Він почув переляканий голос Майкла:

— Ґейбе! Де ти?

— Позаду твоєї машини, п’ятсот ярдів від неї.

— У мене неприємності. Ці хлопці обклали мене з усіх боків.