Розділ «6»

— Як ти почуваєшся? — Майкл подивився на її обличчя й тіло, оцінюючи стан. Його плечі були напружені, і він швидко жестикулював руками. Це викривало його занепокоєння, але Ґабріел знав, що брат ніколи б не висловив свого хвилювання. Він не дозволяв собі виявляти слабкість, а навпаки, завжди проштовхувався вперед. — Бачу, на вигляд ти трохи сильніша.

— О Майкле. — Вона усміхнулась йому стомлено, ніби він тільки-но залишив брудні сліди на підлозі в кухні. — Будь ласка, не будь таким. Не сьогодні. Мені потрібно розповісти вам обом про вашого батька.

— Ми вже чули всі ці історії, — сказав Майкл. — Не будемо сьогодні про це говорити. Добре? Нам потрібно поговорити з лікарем і впевнитись, що з тобою все гаразд.

— Ні. Дай їй сказати. — Ґабріел схилився над ліжком. Він був схвильований і трохи збентежений. Мабуть, це був той самий момент, коли вони нарешті дізнаються, чому страждає їхня родина.

— Я пам’ятаю, що розповідала вам різні історії, — сказала Рейчел Корріґан. — Пробачте мені. Більшість із них не були правдивими. Я лише хотіла вас захистити.

Майкл подивився на ліжко і з тріумфом кивнув. Ґабріел знав, що брат хотів сказати: «Бачиш? Я завжди тобі доводив, що все це вигадки».

— Я чекала надто довго, — сказала вона. — Це важко пояснити. Ваш батько був... Коли він казав... Я не... — Її губи тремтіли, ніби з них готові були зірватися тисячі слів. — Він був Мандрівником.

Вона підвела очі й подивилась на Ґабріела. «Вір мені, — читалося на її обличчі. — Будь ласка. Вір мені».

— Розповідай далі, — сказав Ґабріел.

— Мандрівники можуть випромінювати енергію зі своїх тіл і переходити до інших царств. Ось чому Табула хочуть їх убити.

— Мамо, не кажи більше нічого. Інакше ти станеш ще слабшою. — Майкл стривожився. — Ми покличемо сюди лікаря і зробимо так, щоб тобі стало краще.

Місіс Корріґан відірвала голову від подушки.

— Часу бракує, Майкле. Часу взагалі немає. Тобі треба слухати. Табула намагались... — Вона знову мала такий вигляд, ніби в неї потьмарилося в голові. — А потім ми...

— Усе добре, усе добре, — як молитву, шепотів Ґабріел.

— Арлекін на прізвисько Шип знайшов нас, коли ми жили у Вермонті. Арлекіни — небезпечні люди, дуже люті й жорстокі, але вони дали обітницю захищати Мандрівників. Кілька років ми були в безпеці, а потім Шип уже не міг захищати нас від Табула. Він дав нам грошей і меч.

Її голова знову впала на подушку. Кожне слово висмоктувало з неї сили, забирало часточку її життя.

— Я спостерігала за вами, доки ви росли, — сказала вона. — Я спостерігала за вами обома й шукала знаків. Не знаю, чи можете ви переходити. Але якщо у вас є ця сила, ви маєте ховатись від Табула.

Вона міцно заплющила очі, коли біль пройшов по її тілу. Майкл у відчаї торкнувся її обличчя рукою.

— Я тут. Ґейб теж тут. Ми захистимо тебе. Я знайду ще лікарів, найкращих фахівців...

Місіс Корріґан глибоко дихала. Її тіло на мить напружилось, а потім розслабилось. Було таке відчуття, ніби в кімнаті раптом похолоднішало і якась енергія витекла через маленьку шпарку під дверима. Майкл відвернувся та вибіг з кімнати, кличучи на допомогу. Але Ґабріел знав, що це кінець.