Розділ «59»

— Я хочу поставити кілька запитань нашому Арлекінові. Це дивна ситуація, чи не так? Якщо я залишусь із вами, це буде схоже на те, нібито в нас одна дівчина на двох.

— Це зовсім інше, — відповів Ґабріел. — Майя лише хоче нам допомогти.

— А якщо їй доведеться обирати? — Майкл зробив крок уперед. — Кого ти рятуватимеш, Майє? Ґабріела чи мене?

— Вас обох.

— Мабуть, це неможливо. Адже цей світ небезпечний.

Майя глянула на Ґабріела, але він ніяк не натякав на те, що їй слід казати.

— Я захищатиму того, хто зробить цей світ кращим.

— Тоді це я. — Майкл знову зробив крок уперед. — Більшість людей не знає, чого хоче. Я маю на увазі, що вони хочуть великий новий будинок або блискучий новий автомобіль. Але вони надто налякані, щоб обирати свій шлях у житті. Тому ми зробимо це за них.

— Тобі це розповіли Табула, — сказав Ґабріел. — Але це неправда.

Майкл похитав головою.

— Ти поводишся зовсім як наш батько: живеш скромно, ховаючись під скелею. Доки ми зростали, я ненавидів усі ці розмови про Мережу. Доля подарувала нам обом цю силу, але ти не хочеш її використовувати.

— Ця сила виникає не з нашої волі. Справді.

— Доки ми не стали дорослими, ми жили, наче в божевільні. Без електрики. Без телефону. Пам’ятаєш той перший день у школі? Пам’ятаєш, як люди показували пальцями на наш автомобіль, коли ми впхали до міста? Нам не треба було так жити, Ґейбе. Ми можемо керувати цілим світом.

— Люди мають самі керувати своїм життям.

— Чому ти досі до цього не додумався, Ґейбе? Це ж легко. Роби те, що краще для тебе, і до біса решту світу.

— Це не зробить тебе щасливим.

Майкл уважно подивився на Ґабріела й похитав головою.

— Ти говориш так, ніби маєш відповіді на всі запитання, але тут зрозуміло одне. — Майкл підніс руки, ніби благословляв брата. — Мандрівник може бути лише один...

Чоловік в окулярах у металевій оправі з коротким сивим волоссям зробив крок із-за рогу й підвів автоматичний пістолет. У Ґабріела був такий вигляд, ніби він утратив усю сім’ю назавжди. Усі його зрадили.

Коли Бун вистрілив, Майя встигла штовхнути Ґабріела вбік. Куля потрапила їй у праву ногу. Потім її відкинуло на стіну, і вона впала на підлогу обличчям униз. Вона почувалася так, ніби з її тіла вийшло все повітря.