Розділ «59»

Майя схопила кошик для сміття в одному з офісів, і вони рушили назад до ліфта. Діставшись третього поверху, вони залишили кошик між дверима ліфта, а потім повільно пішли коридором. Відчиняючи нові двері, Майя щоразу просила. Ґабріела триматися за шість футів від неї.

Довгі щити освітлення у стелі залишали на підлозі незвичайні тіні. У кінці коридору одна з тіней була трохи темніша за інші. «Мало що може бути, — подумала Майя. — Напевно, одна лампочка не працює». Коли вона підійшла ближче, тінь почала рухатись.

Майя повернулась до Ґабріела й приклала палець до рота: не видавай зайвого шуму. Вона вказала на окремий офіс і попросила його жестом сховатися під столом та оглянула коридор. Хтось залишив візок прибиральника біля одного з офісів, але сам прибиральник кудись зник.

Дівчина дійшла до кінця коридору, сховалась на кілька дюймів за ріг, і коли троє вистрілили з пістолетів, відсахнулась назад. Кулі пробили стіни і зробили діру у дверях одного з офісів.

Із дробовиком у руках Майя побігла коридором і вистрілила у протипожежний розприскувач води у стелі. Прилад розкрився — спрацювала пожежна сирена. Один із найманців Табула подивився за ріг і з люттю вистрілив у бік дівчини. Здавалося, стіна за нею вибухнула. На килим полетіли шматки гіпсу. Коли Майя вистрілила у відповідь, чоловік відступив за ріг.

Вода прискала з розбитого протипожежного пристрою, а Майя стояла в коридорі й гарячково вирішувала, як діяти. У небезпечних ситуаціях більшість людей мала обмежене світосприйняття, ніби вони дивилися в тунель. «Подивись навкруги», — сказала собі Майя й поглянула на стелю. Вона підняла дробовик і двічі вистрілила в підвісний щит освітлення над візком прибиральника. Пластикові ґрати розпались, і в гіпсі з’явилась щілина.

Майя засунула дробовик за пояс і вилізла на візок. Вона дотяглася до дірки й схопилася за водогінну трубу. Одним швидким рухом відштовхнула візок і потяглася до стелі. Усе, що вона чула, — виття протипожежної сигналізації й шум води з розприскувача. Майя дістала з-за пояса дробовик. Тримаючись ногами за трубу, вона висіла догори ногами, немов павук.

— Приготуйся, — сказав чийсь голос. — Зараз же!

Табула пішли коридором, стріляючи зі своїх пістолетів. За кілька секунд сигналізація вимкнулась, і знову стало дуже тихо.

— Куди вона пішла? — запитав голос.

— Не знаю.

— Обережно, — сказав хтось третій. — Вона може бути в одній із кімнат.

Крізь щілину в стелі Майя побачила, як під нею проходять перший, другий, а потім третій найманець Табула з пістолетами в руках.

— Це Прітчетт, — сказав третій. Здається, він говорив по мобільному чи радіотелефону. — Ми бачили її на третьому поверсі, але вона втекла. Так, сер. Ми перевіримо кожен...

Тримаючись за водогінну трубу ногами, Майя хитнулась. Тепер вона висіла догори ногами, а її чорне волосся звисало над підлогою. Вона побачила спини трьох Табула й вистрілила в першого.

Віддача дробовика злегка відкинула її назад, і вона зробила в повітрі сальто і приземлилась на ноги посеред коридору. Вода текла з розприскувача, але, не звертаючи на це уваги, Майя вистрілила у другого, коли той повертався. Третій ще тримав мобільний телефон, коли дробинки вдарили його в груди — він відлетів до стіни і сповз на підлогу.

Подача води припинилася, Майя стояла сама, дивлячись на три трупи. Залишатись у цьому будинку було надто небезпечно. Їм треба повернутись до тунелів. Вона знову побачила, як на стіні змінюються тіні, а потім у кінці коридору з’явився неозброєний чоловік. Навіть якщо не брати до уваги схожість братів, Майя знала, що це був другий Мандрівник. Вона опустила зброю.

— Добридень, Майє. Я Майкл Корріґан. Тут усі тебе бояться, але тільки не я. Я знаю, що ти прийшла захистити мене.

Двері офісу за спиною Майї відчинились, і в коридор увійшов Ґабріел. Брати дивились один одному в очі, а жінка-Арлекін стояла між ними.

— Іди з нами, Майкле. — Ґабріел примусив себе посміхнутись. — Ти будеш у безпеці. Ніхто більше не буде тобою попихати.