Розділ «59»

— Приблизно половину з них.

— Де Майкл? Ви знаєте, де вони його тримають?

— Він звичайно в кімнаті під охороною в адміністративному центрі. Зараз ми в північному крилі дослідницького центру. Адміністративний — на іншому боці подвір’я, просто на південь.

— А як туди дістатись?

— Використовуйте тунелі й уникайте верхніх переходів. Майя витягла з кишені кілька набоїв і почала заряджати дробовик.

— Повертайтесь до підвалу, — сказала вона Голлісові. — Виведи цих двох через вентиляційну трубу, доки ми з Ґабріелом не повернемось.

— Не роби цього, — сказав Голліс.

— У мене немає вибору.

— Примусь його піти з нами. Витягни його звідси, якщо треба.

— Табула зробили б саме так, Голлісе. Ми так не чинимо.

— Послухай, я розумію, чому Ґабріел хоче допомогти братові. Але тоді уб’ють вас обох.

Вона вставила набої в магазин дробовика, і клацання луною прокотилося по порожній стоянці. Майя ніколи не чула, як її батько говорить «дякую». Арлекіни не мали права бути комусь вдячними. Але вона хотіла щось сказати людині, яка билася з нею пліч-о-пліч.

— Щасти тобі, Голлісе.

— Це тобі щастя не завадить. Швидко оглянь тут усе, а потім тікай звідси, чорт забирай.

За кілька хвилин Майя і Ґабріел ішли бетонним тунелем під центральним подвір’ям. Стояла задушлива спека. Вона чула, як вода дзюркоче по чорних трубах, прикріплених до стін.

Ґабріел увесь час позирав на свою супутницю. Йому було незручно перед нею, і він почувався майже винуватим.

— Мені шкода, що нам доводиться це робити. Я знаю, що ти хотіла поїхати з Голлісом.

— Я сама зробила вибір, Ґабріеле. У Лос-Анджелесі я не змогла захистити твого брата. А тепер у мене є шанс. — Майя намагалася не дивитись йому в очі й говорити заспокійливим голосом. — Ми вирішили це, керуючись емоціями. Не логікою. А отже, вони не зможуть передбачити наших ходів.

Вони дістались до адміністративного центру на іншому боці подвір’я, і службова перепустка доктора Річардсона дозволила їм зайти сходами до вестибюля. За допомогою перепустки Майя відчинила ліфт, і вони поїхали на четвертий поверх. Рухаючись по вкритій килимом підлозі, Майя і Ґабріел зазирали всередину пустих офісів і конференц-залів.

Доки Майя з дробовиком у руках дивилась на кавоварку, шафки з документами чи на екран комп’ютера з янголами, які повільно летіли в блакитному небі, у неї було дивне відчуття. Вона згадала, як працювала у дизайнерській фірмі в Лондоні, годинами сиділа у власному кабінеті, а на стіні висів плакат із зображенням тропічного острова. Щодня о четвертій до кабінету входила огрядна бенгалка з візочком та пропонувала чай. Тепер це життя здавалося Майї далеким, як інше царство.