Розділ «43»

Спочатку Ґабріел намагався зосередитись на самій події, дивлячись на краплю, доки вона формувалась, розминав свої м’язи і хапав меч, немов бейсболіст, який чекає швидкої подачі. На жаль, у тому, що відбувалось, не було ніякої закономірності. Іноді крапля не падала двадцять хвилин. Іноді за двадцять секунд падало дві краплі. Ґабріел махав мечем і хибив. Він лаявся та робив ще одну спробу. Його серце так сповнювалось гнівом, що він думав, чи не втекти з шахти й повернутись до Сан-Лукаса. Він був не заблудлим принцем з історій матері, а лише нерозумним юнаком, яким попихала ця напівбожевільна стара.

У Ґабріела було відчуття, що сьогоднішній день принесе ще одну невдачу. Але, стоячи з мечем на самоті протягом кількох годин, він поступово забув про себе та свої проблеми. Хоча зброя ще була в його руках, юнак не усвідомлював, що тримає її. Меч був лише продовженням його свідомості.

Крапля цього разу, здавалось, падала повільно. Махаючи мечем, Ґабріел був на крок від власних переживань, дивився, як лезо торкається краплі та розрізає її надвоє. У цю мить зупинився час, і він ясно побачив усе: меч, свої руки та дві половинки краплі води, що розлітались на різні боки.

Потім час знову пішов, і це почуття зникло. Минуло лише кілька секунд, але це було неначе погляд у вічність. Ґабріел повернувся й побіг тунелем.

— Софіє! — кричав він. — Софіє! — Його голос відбивався від бетонних стін.

Вона була ще в кімнаті керування та щось писала у своєму блокноті в шкіряних палітурках.

— Щось сталося?

Ґабріел заїкався, ніби язик його не слухався.

— Я... я розрізав краплю нефритовим мечем.

— Добре. Дуже добре. — Вона закрила блокнот. — Ти робиш успіхи.

— Було іде щось, але це важко пояснити. Таке відчуття, що час минав повільніше, поки це відбувалося.

— Ти це бачив?

Ґабріел подивився на підлогу.

— Я знаю, що це схоже на нісенітницю.

— Ніхто не може зупинити час, — сказала Софія. — Але люди можуть зосередити свої почуття та вийти далеко за межі звичайного. Тоді здається, що світ рухається повільніше, але все відбувається тільки на рівні мозку. Твоє сприйняття пришвидшується. На це іноді здатні талановиті спортсмени. М’яч штовхають руками чи буцають ногою, і його видно у сповільненому русі дуже виразно. У таку ж мить музиканти чують кожен інструмент у симфонічному оркестрі. Ці речі трапляються і зі звичайними людьми, що медитують або моляться.

— Чи це трапляється з Мандрівниками?

— Мандрівники не такі, як решта, бо вони можуть навчитись контролювати цей різновид підсиленого сприйняття. Це дає їм можливість бачити світ особливо виразно. — Софія розглядала Ґабріелове обличчя, ніби його очі могли відповісти. — Ти можеш це зробити, Ґабріеле? Ти можеш щось увімкнути в своєму розумі й зробити так, щоб здалося, ніби світ рухається повільніше й зупиняється на хвилину?

— Зараз ні. Але тільки що це відбулося.

Софія кивнула.

— Тоді нам треба й далі працювати. — Софія взяла свій гасовий ліхтар і підійшла до дверей кімнати. — Спробуймо сімнадцяту стежку, щоб розвинути твоє почуття рівноваги й руху. Коли тіло Мандрівника легко рухається, це допомагає вийти Світлу.