Розділ «31»

— Так. Правильно.

Майкл устав з кушетки і підійшов до генерала Неша. Тепер він оговтався від реакції на інфрачервоний сканер. Можливо, ці люди могли визначити частоту биття його серця й температуру шкіри, але це, здавалося, нічого не змінить.

— Кілька хвилин тому ви сказали, що ваша організація напала на дім моєї родини.

— Я не маю з цим нічого спільного, Майкле. Це був прикрий інцидент.

— Навіть якщо б я погодився забути про минуле й допомогти вам, це не означає, що мені б це вдалося. Я не знаю, як кудись «подорожувати». Батько нічого нас не навчив, окрім як битись на мечах за допомогою бамбукових палиць.

— Так, я знаю. Ви бачили наш дослідницький центр?

Неш зробив жест рукою, і Майкл подивився з вікна. Освітлене подвір’я перебувало під пильною охороною. Офіс Неша був на верхньому поверсі сучасної адміністративної будівлі, поєднаної з трьома критими переходами. Посередині чотирикутного подвір’я, оточеного будинками, стояв п’ятий будинок, схожий на білий куб. Мармурові стіни були настільки тонкими, що через внутрішнє освітлення будинок ніби сяяв зсередини.

— Якщо у вас є потенціал, щоб стати Мандрівником, у нас є кадри й технологія для того, щоб ви розвинули в собі цю силу. У минулому Мандрівників навчали священики-єретики, розкольники й рабини, котрі потрапляли до ґето. Весь процес проводили, спираючись на релігію, віру та містицизм. Іноді це не спрацьовувало. Як бачите, у нашій роботі усе добре обмірковано.

— Добре. Зрозуміло, що у вас є великі будинки й багато грошей. Це ще не означає, що я Мандрівник.

— Якщо у вас усе вийде, ви допоможете нам змінити історію. Навіть якщо ви зазнаєте невдачі, ми помістимо вас до затишного місця. Вам ніколи більше не доведеться працювати.

— А якщо я відмовлюсь співпрацювати з вами?

— Не думаю, що це відбудеться. Не забувайте, що я знаю про вас усе, Майкле. Наш персонал стежив за вами протягом кількох тижнів. На відміну від вашого брата, ви амбітні.

— Не вплутуйте в це Ґабріела, — різко сказав Майкл. — Я не хочу, щоб його хтось розшукував.

— Нам не потрібен Ґабріел. У нас є ви. І зараз я пропоную вам велику перспективу. Ви наше майбутнє, Майкле. Ви станете Мандрівником, який подарує мир світові.

— Люди будуть битися, як і раніше.

— Пам’ятаєте, що я вам казав? Це лише страх і те, що відвертає увагу. Страх приведе людей до нашого Віртуального Паноптикону, і ми зробимо так, щоб вони там завжди були щасливі. У людей буде достатньо свободи, щоб приймати ліки проти депресії, залізати в борги й витріщатися в телевізор. Мабуть, суспільство здаватиметься неорганізованим, але воно буде дуже стабільним. Раз на кілька років ми змінюватимемо манекен, який виступає з промовами із Трояндового саду Білого дому.

— Але хто буде справді при владі?

— Правильно, Брати. А ви будете членом нашої родини, який веде нас уперед.

Неш поклав руку на Майклове плече. Це був приятельський жест, ніби генерал був добрим дядьком або новим вітчимом. «Веди нас уперед, — подумав Майкл. — Член нашої родини». Він подивився з вікна на білу будівлю.

Генерал Неш відвернувся від нього й підійшов до бару.