Розділ «2»

Бун пам’ятав, як він сидів у кімнаті готелю й вивчав цей прилад. Як можна так жити? На його думку, кожного, хто керується в своєму житті випадковими числами, слід знайти і знищити. Порядок і дисципліна — цінності, які оберігають західну цивілізацію від краху. Досить лише подивитись на низи суспільства, щоб побачити, що станеться, коли люди дозволять собі ухвалювати життєво важливі рішення за допомогою випадкового вибору.

Минуло дві хвилини. Бун натиснув на кнопку свого ручного годинника, і на екрані висвітився його пульс, а потім температура тіла. Це була стресова ситуація, і Бун лишився задоволений, коли побачив, що його пульс лише на шість одиниць більший, ніж звичайно. Він знав свій пульс під час відпочинку та під час фізичного навантаження, а також яким у відсотках є вміст жиру в його організмі, рівень холестерину і щоденне споживання калорій.

Черкнув сірник, і за кілька секунд Бун відчув запах тютюнового диму. Озирнувшись, побачив, що серб димить цигаркою.

— Витягни це з рота.

— Чому?

— Я не люблю дихати отруєним повітрям.

Серб усміхнувся:

— Ти нічим не дихаєш, друже. Курю я.

Бун підвівся й підійшов до вікна. Поки він оцінював ситуацію, його обличчя було дуже спокійним. Чи цей чоловік небезпечний? Може, його залякати, щоб операція пройшла успішно? Як швидко він відреагує?

Бун засунув праву руку до однієї з верхніх бокових кишень парки, намацав там бритву, замотану тасьмою, і стиснув її між великим та вказівним пальцями.

— Негайно витягни цигарку з рота.

— Я її витяту, коли докурю.

Бун, нахилившись, відтяв кінчик цигарки. Перш ніж серб устиг відреагувати, він схопив його за комір і приставив лезо бритви на чверть дюйма від його правого ока.

— Якщо я розріжу тобі очі, моє обличчя буде останнім, що ти побачиш. Ти будеш думати про мене решту свого життя. Йозефе. Мій образ закарбується у твоєму мозку.

— Будь ласка, — пробурмотів серб. — Будь ласка, не треба.

Бун відступив назад і поклав бритву в кишеню. Він глянув на угорця. Здавалося, здорованя це вразило.

Повернувшись до вікна, Бун почув у радіонавушниках голос лейтенанта Лутки:

— Що відбувається? Чому ми чекаємо?

— Ми більше не будемо чекати, — відповів Бун. — Скажи Скіпові та Джеймі, що їм час відробляти гроші.

Скіп та Джеймі Тодд, два брати з Чикаго, були спеціалістами з електронних приладів стеження. Обидва — невисокі та гладкі, в однакових брунатних комбінезонах. Бун бачив через прилад нічного бачення, як вони витягли алюмінієву драбину з фургона й понесли її тротуаром до крамниці жіночої білизни, скидаючись на електриків, яких викликали, щоб полагодили проводку.