Розділ «41»

овстий чорний кабель біг від електричного вітрогенератора до ракетної шахти. Софія Бріґґз ішла вздовж кабелю по бетонній ґрунтівці до похилого в’їзду, який вів до приміщення зі сталевою підлогою.

— Коли тут зберігали ракети, головний вхід був через вантажний ліфт. Але уряд прибрав звідси ліфт, коли місце продали окрузі. У змій є десятки різних способів потрапити всередину, а нам доведеться використовувати запасні сходи.

Софія поставила на землю пропановий ліхтар і запалила гніт дерев’яним сірником. Коли ліхтар загорівся білим полум’ям, вона обома руками відчинила люк, і Ґабріел побачив сталеві сходи, що вели в темряву. Він знав, що королівські змії не несли загрози для людей, але йому стало якось не по собі, коли він побачив велику змію, що повзла донизу сходами.

— Куди вона повзе?

— До одного з кубел. У шахті живуть три чи чотири тисячі splendida. Це їхня територія. — Софія спустилась на дві сходинки й зупинилась. — Тебе непокоять змії?

— Ні. Але це й справді трохи незвично.

— Будь-яке нове враження незвичне. Решта життя — лише сон і збори комітетів. А тепер іди за мною й зачини за собою двері.

Ґабріел кілька секунд вагався, а потім зачинив люк. Він стояв на першій сходинці металевих сходів, що звивалися спіраллю довкола зовнішньої частини шахти ліфта, захищеної сіткою. На сходах перед ним звивалися дві королівські змії, а всередині ліфта. — ще декілька, і всі вони рухались угору й униз по старих водогінних трубах, немов по зміїному шосе. Рептилії повзли одна повз одну, показуючи свої маленькі язики й досліджуючи повітря.

Хлопець спускався за Софією сходами.

— Ви колись спрямовували людину, яка вважала себе Мандрівником?

— За останні тридцять років у мене було два учні: молода жінка і літній чоловік. Жоден з них не міг перейти, і, мабуть, це була моя провина. — Софія озирнулась. — Не можна навчати людей бути Мандрівниками. Тут більше мистецтва, ніж науки. Усе, що може зробити Керманич, — це спробувати обрати правильну методику для того, щоб відкрити їхню силу.

— А як ви це робите?

— Отець Морріссі допоміг мені запам’ятати «Дев’яносто дев’ять стежок». Це рукописна книжка, де описано дев’яносто дев’ять методик і вправ, що їх упродовж років розробили Мандрівники, які належали до різних релігій. Якщо ти не підготовлений до цієї книжки, ти можеш подумати, що все це чаклунство й містика — купа нісенітниць, вигаданих християнськими святими, юдеями, які вивчали кабалу, буддистськими ченцями тощо. Але книжка «Дев’яносто дев’ять стежок» зовсім не містична. Це практичний посібник, який має єдину мету — визволити Світло з тіла.

Вони дійшли до кінця шахти й зупинились перед масивними броньованими дверима, які ще висіли на одній петлі Софія поєднала дві частини електричного кабелю, і біля покинутого силового генератора загорілась лампочка. Вони поштовхом розчахнули двері, пішли коротким коридором і ввійшли до тунелю, настільки широкого, що в ньому могла проїхати вантажівка-пікап. На стінах у ряд були встановлені іржаві бруси, ніби ребра величезної тварини. Підлога була вимощена пласкими сталевими плитками. Над ними висіли вентиляційні труби. Старі флуоресцентні пристрої були роз’єднані, і світло надходило тільки з шести звичайних лампочок, прикріплених до силового кабелю.

— Це головний тунель, — сказала Софія. — Він завдовжки з милю. Це місце схоже на гігантську ящірку, поховану під землею. Зараз ми з тобою посередині тіла ящірки. Іди на північ до її голови і ти досягнеш ракетного бункеру № 1. Передні лапи ящірки ведуть до бункерів № 2 і № 3, а задні — до центру управління й жилих приміщень. Іди на південь до кінця хвоста і знайдеш радіоантену, що зберігається в підземеллі.

— Де всі ці змії?

— Під підлогою або в напівпровідному технічному каналі над тобою. — Софія повела його до тунелю. — Дуже небезпечно досліджувати це місце, коли не знаєш, куди йдеш. Підлога тут усюди порожниста, вона стоїть на сталевих пружинах, що могли б прийняти на себе удари вибухів. Одні рівні побудовані на інших, і в деяких місцях можна падати дуже довго.

Вони звернули до бічного коридору й увійшли до великої круглої кімнати. Зовнішні стіни були зроблені з бетонних блоків, пофарбованих у білий колір, і чотири тонкі стіни розділяли кімнату на спальні. В одній зі спалень була розкладачка зі спальним мішком, подушкою та поролоновим матрацем. Другий пропановий ліхтар, накрите відро і три пляшки з водою стояли за кілька футів від розкладачки.

— Тут була загальна спальня штабу. Я жила в підземеллі кілька тижнів, доки виконувала свій перший підрахунок популяції splendida.