Розділ «41»

— Сьогодні був довгий день.

— Тоді тобі треба поспати.

Софія дістала з кишені маркер і підійшла до стіни.

— Тобі треба навчитись не розмежовувати цей світ і свої сни. Я покажу тобі вісімдесят першу стежку. Її відкрили юдеї-кабалісти, що жили в Північній Ґалілеї в місті Сафед.

Вона написала маркером на стіні чотири давньоєврейські літери.

— Це слово з чотирьох літер — ім’я Бога. Коли засинатимеш, намагайся тримати ці букви в голові. Не думай про себе, про мене або splendida. Під час сну тобі треба тричі запитати себе: «Я прокинувся чи ще сплю?» Не розплющуй очей, а залишайся у світі снів і спостерігай за тим, що відбувається.

— І це все?

Софія посміхнулась і зробила крок до дверей кімнати.

— Це початок.

Ґабріел зняв черевики, ліг на розкладачку й витріщився на чотири давньоєврейські букви. Він не міг їх прочитати або вимовити, але їхні обриси поступово просякали його розум. Одна літера була схожа на місце, де ховаються від бурі. Ціпок. Ще одне сховище. Остання літера була коротенькою лінією, що вигиналася, мов змія.

Ґабріел міцно заснув, а потім прокинувся чи був у напівсні — важко сказати. Він дивився на слово з чотирьох літер, намальоване піском червоного кольору на сірій шиферній підлозі. Поки він дивився, порив вітру здув ім’я Боже.

Ґабріел прокинувся весь спітнілий. Із лампочкою в загальній спальні щось сталося, і в кімнаті було темно. З коридору, що вів до головного тунелю, надходило слабке світло.

— Агов! — закричав він. — Софіє?

— Іду.

Хлопець почув кроки, які наближались до загальної спальні. Здавалось, Софія могла тут орієнтуватись навіть у темряві.

— Це трапляється весь час. Волога просочується в бетон і потрапляє до електричних дротів. — Софія постукала пальцем по лампочці, і нитка розжарювання загорілась. — Ходімо.

Вона підійшла до розкладачки й узяла гасову лампу.

— Це твій ліхтар. Якщо світло загасне або якщо ти захочеш дослідити це місце, візьмеш його з собою. — Вона пильно роздивилась його обличчя. — Отже, як ти спав?

— Усе було добре.

— Ти усвідомлював, що це сон?