Розділ «76»

Іра заварила чай і покликала Віктора на кухню.

– Ти знаєш… – заговорила вона. – Мені й досі ввижається обличчя цього… немов учора було. Я ж його раніше десь бачила…

– Убитого?

– Так. Лише не пам’ятаю де…

– Згадай, прошу тебе! – Віктор благально подивився на дружину, ніби його погляд міг розтермосити її пам’ять.

Вони пили чай мовчки. Іра час від часу зітхала, все ще намагаючись згадати, де ж вона бачила того, що ввірвався в їхню квартиру.

– Гаразд, заспокойся, – мовив Віктор. – Само згадається.

Згадалося дійсно «само».

– Він уже приходив до нас! – сказала Іра квапливо. – Пам’ятаєш, я тобі говорила? Ти якраз спав. Він пропонував провести нову телеантену, кабель…

Віктор опустив чашку на стіл. Замислився.

– Більше ти його не зустрічала?

– Ні, – впевнено відповіла Іра.

«Значить, нас пасли, – подумав Віктор. – Коли ж це було? Вже тижнів два тому… Отже, напад не був пов’язаний із нальотом на контейнерний склад, як гадає Георгій. Хоча, може, і пов’язаний. Адже до цього нічого не відбувалось, а стеження за квартирою вже велося».

Увечері знову подзвонив Георгій. Сказав, що розшук мікроавтобуса передав даішникам. Про результати обіцяв повідомити відразу.

Перед сном Віктор дивився телевізор. По «Інтеру» показували «Ситуацію». Цілковитою несподіванкою для Віктора стало оголошення про те, що розшукується мікроавтобус, імовірно, «форд-транзит» із написом «Мюллер ЛТД. Підвісні стелі», що збив на смерть пішохода і зник із місця наїзду. Усіх, хто знає місцезнаходження цього мікроавтобуса або просто побачить його випадково на дорозі, просили дзвонити по 02 або по телефону 293-13-99. Телефон видався Вікторові знайомим. Тільки однією цифрою він відрізнявся від номера чергового по райвідділу.

Георгій знову подзвонив близько півночі.

– Не спиш? – запитав він і, не чекаючи відповіді, повів далі:

– Труп твого гостя упізнано. Колишній капітан повітряно-десантних військ, а потім – консультант з охорони об’єктів однієї з фірм. Але мені все-таки незрозуміло, як усе сталося? Дружина вже розповіла?

– Вона не пам’ятає… – мовив Віктор, який давно чекав цих запитань і вже сподівався, що їх ніхто не задаватиме.

– Зрозумій, це ж не слідство, мені просто цікаво, – миролюбно сказав Георгій. – Я розумію, що вбитий він був із твого табельного, але вбити його могла тільки твоя дружина… Може, в стані шоку, або, як то кажуть, – афекту…