Розділ «72»

Занозін і Максимов кивнули.

– А їсти що? – запитав Максимов.

– А-а, забув, – охоронець кивнув. – Це теж у ящику, під ліжком у пакеті. Там же кип’ятильник. Балон питної води в тумбочці. Про всяк випадок, у столі два «стечкіна» по дві обойми до кожного. Це на крайній випадок. Будь-який інтерес до цього контейнера фіксуйте й відразу дзвоніть по мобільному. Дублюватимемо… Все.

– А мотоцикл там для чого? – запитав Мишко.

– Так просто, це чужий. Не треба чіпати, – пояснив охоронець. – Усе, вмикаю систему спостереження, і працюйте. Домовтеся між собою, по скільки годин зміна. Один дивиться, другий відпочиває. Треба йти! – з останніми словами охоронець повернувся до Віктора.

І вони пішли до виходу. Попереду них виявився ще один охоронець у камуфляжі, який немовби і не був присутній при інструктажі двох молодих міліціонерів. Але, видно, саме він налагоджував систему спостереження, і він натиснув на кнопки, перед тим як обігнати Віктора та виринути через прочинені двері з контейнера.

Перший охоронець швидко навісив на контейнер, із якого вони щойно вийшли, великий шифровий замок. Запломбував двері.

Віктор повернувся до машини. Захотілося попоїсти й випити кави. Але спочатку потрібно було доповісти про все Георгію.

Занозін і Максимов вивчили картинку на моніторі – чорно-білий контейнер зі зрізаним замком, двері опечатані смужками паперу. Ніякого руху.

– Слухай, я розкладачку постелю, – сказав Максимов. – Ти поки що попрацюй, а я потім зміню тебе.

Мишко кивнув, відкинувшись на спинку стільця й не відриваючи погляду від нерухомої картинки монітора.