Розділ «60»

І раптом із кімнати долинуло дзеленчання будильника, і Віктор схопився, злякавшись, що будильник розбудить Іру й Яночку. Пробіг коридором і ввімкнув у кімнаті світло, щоб знайти будильник і вимкнути. Але будильника видно не було. А монотонне дратівливе дзеленчання тривало, і Віктор не міг зрозуміти, звідки воно долітає.

І дзеленчання це, хоч і не дуже гучне, погнало раптом дрож по тілу. Сон відступив, але дзеленчання не зникало. Вже розплющивши очі, Віктор зрозумів, що дзеленчання прийшло в сон із реальності. Тепер воно звучало в палаті. З віконця над дверима на підлогу падало світло, і в цій розрідженій темряві Віктор пошукав поглядом будильник. І знову не знайшов.

Дзеленчання затихло. Віктор лежав і дивився в стелю. У голові шуміло. Він уже сумнівався, що насправді чув це дзеленчання. «Скоріше за все, – думав він, – це наслідки струсу».

Але ось знову тишу палати розрізало це дзеленчання, і в нім Віктор упізнав щось знайоме. Воно звучало десь зовсім поряд. І це був не будильник. Віктор упізнав трель свого мобільника.

Підвівся на лікті. Простягнув ліву руку до тумбочки і висунув верхню шухляду. Трель відразу стала голоснішою.

– Слухаю! – сказав Віктор.

– Живий? – запитав Георгій.

– Інакше неможливо було б розмовляти…

– Вітаю!

– З чим?

– З живучістю.

– Не смішно.

– А я й не сміюсь! Я щиро радий. – Голос Георгія дійсно звучав серйозно. – Якщо заради тебе на дорогу вивели МАЗ без гальм, значить, ти дорогого вартий! Зрозумів?

– Зрозумів, але не бачу приводу цьому радіти!

– Пізніше побачиш! – пообіцяв Георгій. – Через три дні тебе перевезуть додому, тож поки що відпочивай і збирайся з силами. А я трохи сам попрацюю.

Поклавши мобільник у шухляду тумбочки, Віктор замислився: хто його туди поклав? Адже він був у нього в кишені піджака, а тепер на нім лікарняна піжама. Озирнувся навсібіч – ні шафи, ні вішалки з його одягом у палаті не було.

Хотів було підвестися вище, але щось його не пускало. Подивився на свої ноги – праву, запаковану в гіпс, було підвішено металевим шнуром до кронштейна.