Розділ «60»

Віктор не знав, скільки минуло часу. Біль, що відчувався в правій нозі, йому насправді не дошкуляв. Від цього болю його захищала якась хистка свідомість, якийсь туман, що вкутав голову, та й усе тіло, в невидиму вату, що вповільнювала і думки, й реакції, і відчуття.

Десь поруч заблискали, посипавшись, іскри. Хтось різав залізо й умовляв його почекати трохи. Нарешті його витягли з машини й уклали у зручне горизонтальне положення. Йому тут же захотілося спати. І знову біль у нозі не перешкодив йому провалитись у напівсон-напівнепритомність.

Крізь сон він чув голос дружини і намагався всміхнутися. Він знову висів десь на краю готового його відпустити сну. Але очі не розплющувалися.

Коли ж нарешті він зміг їх розтулити, то побачив перед собою майора Криська.

– О! Ожив! – радісно мовив майор і показав Вікторові кульок із апельсинами. – А я до тебе зайшов. Як ти?

Віктору знадобилося кілька хвилин, аби визначитись, що з ним. Отже – нога в гіпсі, сам він на ліжку в одномісній палаті.

– А мені снилося, що дружина приходила, – сказав він.

– Приходила, – підтвердив Щур. – Я з нею на виході зіткнувся. Ти не бійся, тобі тут недовго залишилося – кілька днів. Лікар сказав, що тобі добряче повезло! А знаєш чому? Тому, що ти ремінь безпеки не відстебнув! Ти бачив би, що від машини залишилося! Можна сказати, що від неї ні греця не залишилось. А від тебе, бач, практично все залишилось. Усе на місці!..

– А як Занозін? – запитав Віктор.

– Відключили вчора.

– Як відключили? – злякався Віктор.

– Ну від цього, від апарата! Він тепер сам дихає.

Віктор усміхнувся. Голова трохи заболіла.

– То що, зі мною все гаразд? – запитав Віктор Щура.

– Один перелом, один струс, а так ніби все гаразд. Як оклигаєш, знову поставимо тебе на квартоблік. Дивись, до весілля дочки трикімнатну отримаєш!

– Ну, цей жарт ми вже знаємо! – всміхнувся Віктор. – А що з МАЗом?

– А що з ним може бути? Він же залізний! Гальма відмовили, – пояснив майор. – Водій тільки пику розбив, коли вилітав через лобове. Треба йому боки нам’яти, коли заживе! Без гальм по центру їздити, га?

Віктор кивнув.

Майор, залишивши пакет із апельсинами, пішов. А Віктор знову заснув, і сон тепер здався йому куди легшим за колишній ватний.

Уві сні він сидів у себе на кухні чи то вночі, чи то глибокого вечора. І за вікном була звична темрява, в якій, ніби з висоти літака, який іде на посадку, виднілися вогники села, що відтіснялося містом усе далі й далі в бік дніпровського берега. Він насолоджувався тишею та міцним чаєм, що дозволяли його думкам рухатися швидко й бадьоро. Здавалося, він ось-ось уповні зрозуміє, що відбувається, і зможе розглядати все з якоїсь неймовірної висоти, передбачаючи всі подальші події та своїми очима бачачи їх фінал.