Розділ «58»

– Вибачте, у нас гості із Запоріжжя, – сказала вона. – Я зараз Валю розбуджу!

Віктор здивовано глянув на годинник – пів на другу! Хвилин через п’ять з’явився сонний чоловік.

– Ви заходьте, – сказав він, протираючи очі. На нім були старі спортивні штани з витягнутими колінами та синя футболка з написом «Олімпіада-80».

Всівшись за столом у просторій, але ще не вмебльованій кухні, Віктор відчув, що потрапив у місце, де фізичний час не мав значення. Мало того, що жодного годинника в кухні видно не було, але й рухи хазяїна були такі сповільнені, що це навіть трохи дратувало.

– Каву будете? – запитав хазяїн.

– Ні, спасибі. Я хотів тільки поговорити…

– Зараз, – перебив його Валентин. – Я собі все-таки зварю. Знаєте, полягали тільки о дев’ятій ранку.

Минуло ще хвилин п’ятнадцять, поки хазяїн всівся за стіл і запитливо подивився на гостя.

– A… а… ви від кого?

Віктор дістав конверт із фотографіями.

– Пам’ятаєте, у вас один чоловік залишив гроші, й ви написали лист його дружині в Саратов?

– А-а, – кивнув хазяїн. – Пам’ятаю. Ви від його дружини?

– Ні. Подивіться, ви його тут упізнаєте?

Валентин подивився на знімки, взяв їх у руки і спокійно ткнув пальцем в одного з чоловіків.

– Ось цей, так… Миколою звати. Хороший мужик.

Розпитавши Валентина про його знайомство з Миколою, Віктор підвівся, щоб іти.

– Ви гроші візьмете? – запитав його хазяїн.

– Гроші?

– Ну, оті, що він залишив. Ви хіба не від його дружини?

– Ні.