Розділ «55»

Нік пройшов до зали й відразу попрямував у далекий найтемніший кут за стійкою.

Офіціант почекав, поки відвідувач всядеться, потім повільно підійшов. Став, очікуючи замовлення.

– Келих пива і чарку горілки, – попросив хрипким голосом Нік.

– Атож, на вулиці так холодно сьогодні, ви зовсім промокли… – сказав киваючи офіціант. – Хвилиночку!

– Почекайте, – зупинив його Нік. – Принесіть і крендель, – він кивнув підборіддям на стіл, за яким сиділи двоє відвідувачів.

Випив чарку горілки й запив пивом.

Попросив іще чарку, коли офіціант поставив перед ним тарілку з кренделем.

– Може, хочете повечеряти?

– Ні.

Відкрилися важкі дерев’яні двері, і до зали, неголосно сміючись і базікаючи, зайшли чоловік і жінка. Поставили складені парасольки в чавунний каркас спеціальної підставки, повісили на настінні гачки прозорі плащі-накидки.

Офіціант застиг біля столу Ніка, чекаючи, коли нові гості виберуть столик.

Другу чарку горілки він приніс хвилини через три.

Нік раптом помітив, що сидить біля величезного чорного каміна. Від його мовчазної пащі тягло холодом. І Ніка відразу пробрав цей холод. Захотілося тепла, вогню, щоб обпектися, відчути фізичний біль, згоріти.

– Гер обер! – покликав він офіціанта.

Той швидко підійшов.

– Запаліть камін!

– Звичайно! – з готовністю відповів офіціант.

Він приніс оберемок дров. Підпалив. Незабаром тепло потяглося по залі, торкнулося обличчя Ніка. Він заплющив очі. Тепло було ще дуже слабке, ледве відчутне.

Очі защипало від сліз, що навернулися, але Нік зціпив зуби. Він не хотів більше плакати. Він нічого більше не хотів. Ні, він хотів іще чарку горілки, і погляд його ковзнув усередину зали, дотягся до офіціанта, що стояв біля столика, за яким сиділи чоловік і жінка. Офіціант стояв до Ніка спиною, але він мовби відчув щось, може, силу цього погляду. Він обернувся і кивнув Нікові, ніби зрозумів його замовлення на відстані.