Розділ «3»

– По-перше, справа занадто свіжа, щоб готувати її в розряд безперспективних. По-друге – урядовий труп. Тут, за логікою речей, має бути ціла бригада з важняком на чолі. А що ми маємо? Справу з СБУ передають у наш район! Формально причина є – гірка, з якої злетів генерал на дирижаблі, розташована в нашому районі. Приземлився, щоправда, він у сусідньому. Але це значення не має. Газети про справу ще нічого не написали, навіть некролога. Значить, хтось інформацію прикрив. Це й нам сигнал – нікому з журналістів про справу говорити не варто. Зрозуміло?

Віктор кивнув.

– Ну а тепер подумай сам: чому наказали справу передати тобі?

– Особисто мені? – здивувався Віктор.

– Так, подзвонили і назвали твоє прізвище. У тебе що, зв’язки великі?

Віктор замислився.

– Але ж у таких справах зв’язки зазвичай використовують, щоб усього цього спекатися.

– Може, Дмитро? – мовив уголос Віктор.

– Що?

– Може, Дмитро Ракін мене порадив? Він же після переходу в спецвідділ до нас кілька разів заглядав…

Віктор утупився у вічі майорові, немов чекав зараз же отримати тверду відповідь на своє припущення.

– Ти ж із ним дружив, – кивнув Леонід Іванович. – Ось знайди його і розпитай. Принаймні запитай, як краще все робити… Гаразд, засидівся я у тебе. Дочитай справу, потім можеш до мене зайти.

Віктор знову залишився на самоті. Майор уміло і безжально зруйнував його фантазії відносно причин і наслідків появи у нього у провадженні справи про «літаючого» генерала. Тепер стало сумно. Із зовсім уже іншим почуттям Віктор розкрив теку. Утупився у надрукований на машинці текст. Читати не хотілось, і Віктор повернувся до фотографій. Розклав їх перед собою на столі. Відкинувся на спинку стільця і, повернувши голову, кинув погляд у вікно, у квадрат сірого міського пейзажу, по якому діагоналлю проходила тріщина.