Розділ «3»

– А пайок коли дадуть? – запитала Іра.

Віктор зітхнув.

– Тобі тільки пайок, а на все інше начхати. Завтра пайок. До речі, там і масло буде, кілограм.

– А ще що?

– Гречка, згущене молоко, рибні консерви, оселедець. Усе як завжди.

Декілька хвилин вони їли мовчки, потім дружина, відчувши себе цього разу винуватою, по-собачому заглянула у вічі Віктору.

– Так що там за справу тобі дали?

– Убивство, – з гордістю відповів він.

– О господи! – видихнула Іра. – Ти ж ніколи таким не займався! Це небезпечно?

– Це чудово! Якщо розкопаю – цінний подарунок, звання, більше грошей. Розумієш?

– А кого вбили?

– Ще не знаю, завтра вранці отримую папери. Мене тільки ввечері повідомили.

Іра кивнула. Вона подивилася на чоловіка з любов’ю та жалістю. Важко їй було уявити, що такому щуплому, непоказному, але такому любому чоловікові доручили розслідувати справжнє вбивство. Он у кіно ті, що за вбивцями ганяються, завжди міцні, накачані, високі або кремезні. А в житті, виходить, усе не так. Остання думка їй сподобалась, і вона повторила подумки: «А в житті усе не так!»

З кімнати долинув дитячий плач.

Іра спохопилася.

– Постав чайник, а я поки що її погодую.

– Скільки у тебе справ задіяно? – запитав уранці Віктора шеф.

– Двадцять сім.

– Що-небудь серйозне є?

– Сім пограбувань у ліфті, чотири квартирні крадіжки, підпал комерційного кіоску, решта – дрібниці.