Розділ «31»

– То сходіть за його документами.

Нік знехотя підвівся. Він навіть не встиг ковтнути кави. Розштовхав Сахна в номері. Запитав, де його паспорти. Сахно показав рукою на свою джинсову куртку, але там Нік знайшов тільки український закордонний паспорт і маленький пакетик із сумішшю. Понюхав – гашиш. Залишив її в кишені, а сам, узявши його паспорт, знову спробував його розтермосити.

– Сергію, де югославський паспорт? – запитував його просто у вухо кілька разів.

Нарешті Сахно розплющив очі.

– Загубив… – промимрив він.

– Як загубив? Де?

– Там, у глухонімих…

Донизу Нік спустився спантеличений. Чекав, що гість влаштує йому скандал або принаймні буде обурений.

– По п’янці чи що? – запитав Хайнц, почувши про загублений паспорт. Нік кивнув.

– Він багато п’є?

– Так, – сказав після недовгої паузи Нік, вирішивши, що краще говорити про алкоголь, але мовчати про наркотики, щоб не виникло яких-небудь нових проблем.

– Це добре, – несподівано мовив Хайнц. – Нехай п’є!

Наприкінці сніданку він, забравши всі документи у Ніка, простягнув йому два німецькі зелені паспорти.

– Ви тепер, – етнічні німці, що переїхали з Казахстану. Як і я, – він посміхнувся. – Ось ваша нова адреса, – він простягнув Нікові картонку з написом. – За квартиру сплачено на два місяці наперед.

– Але ж Сахно по-німецьки ні слова! – сказав Нік.

– Хіба багато етнічних німців по-німецьки говорять? За це їх і самі німці недолюблюють… Ну, вітаю з німецьким громадянством!

Хайнц знову вирушив із порожньою тарілкою до буфета. Нік дивився, як він набирав шинку, ковбасу, сир, булочки. Видно, подобалося йому снідати «на халяву».

– А Іван Львович нічого мені не передавав? – запитав Нік, коли Хайнц повернувся за стіл.

– А хто це? – здивувався той. – Я такого не знаю. Мені передали ваші документи, сказали, що зробити. Ось я і зробив. Міг би і цього не робити, адже вже зовсім інший час, і рідного Союзу давно немає. Отже, скажіть спасибі, що я взагалі приїхати сюди погодився…

Спантеличений, Нік нерозуміюче дивився на Хайнца.